Дім Премудрості, або Чому храмове свято Собору Святої Софії відзначають в день Різдва Божої Матері

Нажаль, далеко не всі кияни зможуть відповісти на запитання, хто та Софія, на честь якої тисячу років тому було зведено величний собор в самому центрі Києва.

Дехто, можливо, скаже, що це та Софія, яка є матіррю Віри, Надії і Любові. І це буде помилкою, хоча історія про матір-мученицю і її доньок, названих іменами головних християнських чеснот є повчальною і в її етимологічному вимірі. Нажаль, ім’я матері не було перекладено з греки на слов’янську. Але, якщо це зробити, то історія родини мучениць може прозвучати так: «Мудрість народила і виховала Віру, Надію і Любов». Софія - це Мудрість. Пригадайте, хоча б грецьке слово «філософія». Філо-софія - це любов до мудрості, або любо-мудріє. Але київський Собор Святої Софії названий не на честь цієї мудрої жінки-матері. 

Варто знати, що коли Святе Письмо перекладали на слов’янські мови, то мудрість в її божественному вимірі переклали як Премудрість. Пре-мудрість - це над-мудрість, мудрість яка перевищує звичайну людську мудрість.

І саме на честь цієї Премудрості названий Собор Святої Софії в Києві. І про це свідчить напис над центральним входом - «Божа сила і Божа премудрість - Софія». Тобто, якщо все ж таки перекласти слово «Софія», то в серці Києва стоїть Собор Святої Премудрості. І напис над входом до Собору є першим натяком (підказкою) на те, хто ж це. Будівничі собору непрямо цитують апостола Павла, який в першому посланні до Коринтян говорить: «Христос - Божа сила і Божа премудрість» (1 Кор. 1:24).

Другу підказку ми можемо побачити, як тільки увійдемо до Собору Святої Софії. Перед нами - шестиметрова мозаїка Божої Матері «Оранта» (грецькою «Та, що молится») і яку ми називаємо «Непорушною стіною». А довкола неї напис грецькою мовою, який є цитатою з 45 псалма і починається словами «Бог посеред нього…». Псалмоспівець Давид співає про місто Єрусалим і, напевно, саме через цей напис довкола Оранти в Києві споконвіку існує передання, що допоки стоїть Оранта (Непорушна стіна), доти буде стояти наше місто. Але переклад, нажаль, не дає одразу збагнути богословського натяку греків-мозаїстів Софії Київської. Справа в тому, що слово «місто» в грецькій мові жіночого роду. Саме це створює двозначний пророчий сенс псалма і саме тому ці слова розміщені довкола Богородиці. «Бог посеред неї…». А хто той Бог, якого народжує Діва Марія? 

І врешті решт третьою підказкою можна вважати храмову (головну) ікону Собору Святої Софії - ікону Софії Премудрості Божої. Зазвичай на храмовій іконі зображають святого або біблійну подію, на честь якої зведено храм. Храмовим святом Собору Святої Софії вважають 21 вересня - день Різдва Божої Матері. Саме в цей день вшановують і ікону Софії-Премудрості Божої.  

В центрі композиції фігура Божої Матері, так само, як і на мозаїці, з піднятими в молитві руками. Посеред неї немовля Христос. Божа матір стоїть посеред будівлі, на склепіння якої сходить у вигляді голуба Святий Дух, що виходить від Бога-Отця. Довкола Бога-Отця - сім ангелів. У будівлі, всередині якої знаходиться Богородиця, сім колон. До неї ведуть сім сходів, на яких розташувалися сім старозавітних пророків. На відміну від мозаїчної Оранти, створеної на початку ХІ століття, ікона Софії Премудрості Божої написана у ХVІІ столітті, саме тоді, коли Собор Святої Софії змінив свої зовнішні форми з лаконічних візантійських на пишні шати українського барокко. Те саме сталося і всередині собору. З’явився різбляний бороковий іконостас і головна ікона була написана в популярному тоді стилі візуалізації тексту Святого Письма. По суті ікона Софії Премудрості Божої є ілюстрацією до тексту Соломонової притчі, яку, до речі, читають в храмах напередодні великих святкувань на честь Божої Матері, в т.ч. і її Різдва. Саме цей текст написаний грецькою на фронтоні будівлі, зображеної на іконі.

«Премудрість збудувала собі дім і поставила сім стовпів…» (Притч. 9:1).

Роздивляючись ікону Премудрості Божої ми розуміємо, що Дім Премудрості - це Богородиця, а сама Премудрість - це Христос. А Різдво (день народження) Божої Матері - це день, в який Премудрість Христос-Бог створює собі Дім. Саме тому свято Храму Софії-Премудрості в день Різдва Божої Матері.

Але у цих слів премудрого Соломона, як і в цитататі пророка Давида, є декілька вимірів розуміння і тлумачення.

Дім Премудрості - це і Церква Христова, яка теж має сім стовпів - сім Таїнств і сім Дарів Святого Духа, символічне зображення яких можна побачити на колонах, зображених на іконі Софії Премудрості. Це образи з Одкровення святого Івана Богослова: книга з 7-ма печатками, семисвічник, камінь з 7-ма очима, 7 труб, правиця з 7-ма зірками, 7 кадильниць з фіміамом і 7 блискавок. Тлумачення цих образів може бути темою окремої статті.

Дім Премудрості - це Церква Христова в найширшому її сенсі - Церква усіх часів і народів, бо Христос-Премудрість поза часом і поза простором, і, одночасно, в будь-який час і в будь-якому місці.

А це означає, що Домом Премудрості є і реальний дім-храм, збудований на її честь, щоб звершувалося те, про що пророче говорить премудрий Соломон далі в тій самій притчі. Премудрість «накрила свій стіл» (Притч. 9:2) і запросила до себе: «Заходьте і їжте мій хліб, пийте вино, яке я для вас налила…» (Притч. 9:5). І саме зображення Таємної вечері Христа з апостолами ми бачимо в Соборі Святої Софії під Орантою. І в храмі під час Божественної літургії чуємо слова Христа-Премудрості, вказуючи на богослужбові Хліб і Вино: «Прийміть, їжте, це - Тіло Моє… Пийте з неї (Чаші) всі, бо це Кров Моя Нового завіту…» (Мт. 26:26-28).

А ще варто пригадати як апостол Павло, проповідуючи афінянам в Ареопазі казав, що «Бог… проживає не в храмах, рукою збудованих» (Дії 17:24). Цікаво, що саме грецьке слово «еклесія» (зібрання громадян міста), яке ми перекладаємо як Церква, стало її самоназвою. Бо Господь казав: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там я серед них» (Мт. 18:20).

А це означає, що Дім Премудрості - це й будь-яке церковне зібрання, в т.ч. і громади святого благовірного князя Ярослава Мудрого, що молиться Премудрості і звершує богослужіння в Малій Теплій Софії поруч з древнім Собором Святої Софії. Впевнений, що це й великий колектив Національного заповідника «Софія Київська», який оберігає, реставрує і досліджує Дім Премудрості.

Крім того Домом Премудрості можна вважати душу кожної людини, що шукає Божественної Премудрості і, знайшовши, втілює її у своєму житті. Саме до Премудрості ведуть сходи, зображені на храмовій іконі Софії Київської. І на цих 7-ми сходах написано назви духовних чеснот і служінь, що наближають людину до Божественної Премудрості: «Віра-Надія-Любов-Чистота-Смирення-Благість-Слава».   

До того ж цього року саме в день храмового свята Собору Святої Софії розпочали свою роботу ювілейні ХХ Міжнародні Успенські читання, які щороку збирали в Києві любителів Премудрості з усього світу. Але цьогоріч, зважаючи на пандемію коронавірусу, це зібрання всесвітньовідомих філософів і богословів відбувалося у новому віртуальному форматі. А це означає, що домом Премудрості може бути й простір всесвітньої мережі Інтернет.

Але важливо розуміти, що Премудрість, яка створили весь всесвіт і все, що в ньому, коли мова йде про її Дім, очікує і нашого зустрічного руху, бо наділила нас свободою вибору і волі. Господь говорить: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об’явлення 3:20). 

Колись Діва Марія, яку Господь обрав сосудом свого втілення, на благовіщення Архангела Гавриїла відповіла: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38) і стала Храмом Премудрості.

Тож, щоб храмами Премудрості були наші серця, храми, міста і зібрання в реальності і віртуальних мережах, ми маємо відкрити їхні двері для Божественної Премудрості і промовити: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об’явлення 22:20).

Фото: Максим Сидоренко КИЕВФОТО

Неокласика, права людини і постправда

За порадою Артемія Троїцького ("Музыка на свободе" на Радио Свобода) почав слухати твір британського неокласика Max Richter під назвою VOICES (Голоси). На створення цього твору автора надихнула... "Загальна декларація прав людини" (1948 р.), текст якої, прочитаний десятками мов людьми зі всього світу, є голосовим тлом (або сенсовим ланшафтом) для сучасної класичної музики. Альбом є і в AppleMusic, і на YouTube (посилання у коментарях). Раджу послухати.

Символічно, що ця музика гідності, свободи і прав людини, для мене стала тлом роздумів над темою "Людська гідність і виклики пост-правди" цьогорічних ХХ Міжнародних Успенських читань, що розпочали свою роботу вчора. А сьогодні мені бути дискутантом після доповіді Мирослава Мариновича (подія в zoom і трансляція на YouTube-каналі Ethos).

Нажаль, пост-правда якимось дивним чином пролізла і до твору Макса Ріхтера. Бо, якщо англійською все починається з першої статті Декларації: "All human beings are are born free and equal in dignity and rights (Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах)".

То російська у загальному хорі мов розпочинає так: "Пункт первый (хоча, насправді, це перший пункт аж 27 статті). Каждый человек имеет право свободно участвовать в культурной жизни общества, наслаждаться искусством, участвовать в научном прогрессе и пользоваться его благами".

Невже це є найважливішим пунктом "Загальної декларації прав людини" для російського і пострадянського простору?, де російську здебільшого розуміють краще за англійську чи французьку, і де цей документ, підписаний СРСР у 1948, опублікували лише у 1988...

Перший Спас, COVID-19 і Успенський піст

Сьогодні 14 серпня у православних і греко-католиків - свято на честь Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Навряд чи люди могли запам’ятати таку назву, тому й почали називати свято Спасом, та ще й Першим, бо воно перше з трьох поспіль свят на честь Спасителя (14, 19 і 29 серпня, про що я вже якось писав у блозі 5 років тому).

Але в часи пандемії для нас стає важливою і актуальною саме та перша назва і привід, через який це свято було встановлене у ІХ столітті у Константинополі. Приводом стала епідемія, яка відступила після молитви перед часткою Хреста Господнього. Того самого, на якому був розіп’ятий Христос, і який був знайдений у Єрусалимі рівноапостольною Оленою і привезений до Царгороду. Від того випадку пішла традиція щороку виносити (тому Винесення) святиню з царського палацу, переносити її до Собору Святої Софії та носити по місту та на джерела води з молитвою про відвернення смертоносних хвороб.

Пам’ятаючи про витоки свята, ми сьогодні нашою громадою, що молиться на території нашої Київської Софії, вклонили коліна перед Хрестом Господнім і молилися за припинення «згубної пошесті» - пандемії та говорили про спражнє християнське жертовне служіння лікарів, а також тих, хто служить ближнім і не наражає інших на небезпеки.

А ще у нас сьогодні в країні, як і майже щодня, черговий антирекорд по кількості діагностованих випадків коронавірусної хвороби.

І тут доречним є згадати, що від сьогодні розпочинається Успенський піст. Як це пов’язано?

Піст - це насамперед самообмеження (і не тільки в їжі), увага до себе і ближніх, а також різні форми усамітнення (самоізоляції). І найголовніше, що це має бути не зовнішній примус, а власне рішення і самоконтроль. 

А ще Успенський піст триває 2 тижні. Рівно стільки скільки рекомендована самоізоляція під час COVID. 

Тож, якщо вже цей піст починається зі згадки про стародавню епідемію і проходить у дні сучасної пандемії, то й наші постові практики мають бути направлені на подолання цієї небезпеки. 

Піст в часи пандемії - це свідоме і релігійновмотивоване дотримування карантинних обмежень, це маска як свідома турбота про безпеку ближнього, це дотримання соціальної дистанції і обмеження соціальних контактів (#ДОСИТЬШАСТАТЬ).

А релігійний і духовний виміри посту залишаються актуальними завжди, але це вже інша тема. 

Мечеть Божественной Премудрости

Несколько дней остается до того момента, как древний храм Святой Софии (Премудрости Божьей), построенный византийскими православными императорами в 537 году и до падения Константинополя в 1453 году бывший кафедральным собором Вселенского патриарха, вновь станет мечетью.

Христиане всего мира и защитники памятников настойчиво просили оставить Святую Софию музеем, как это было в течении последних 95 лет. Я тоже подписал одно из таких обращений, хотя мое личное мнение о возможности межрелигиозного поочередного использования этого памятника мусульманами и христианами и не вошла в окончательный вариант текста. Но Президент Турции Эрдоган, как и абсолютное большинство граждан, 99% которых являются мусульманами, непреклонны в своем желании возобновить мусульманские богослужения в Мечети Айя-София. 

На фоне истерики по этому поводу в соцсетях, мне вспомнились «Автобиографические заметки» протоиерея Сергия Булгакова, который впервые в жизни побывал в Святой Софии в январе 1923 года, т.е. за два года до того, как она указом Ататюрка была превращена в музей. Вот несколько цитат из его записной книжки, которые поразили меня еще в начале 90-х и о которых я в последний раз вспоминал, когда сам впервые побывал в Святой Софии, кажется в 1996 году.

В Айа-Софии 

«…Вчера я впервые имел счастье видеть св. Софию. Бог явил мне эту милость, не дал умереть, не увидев св. Софию, и благодарю за эту милость Бога моего. Я испытал такое неземное блаженство, что в нем - хотя на короткое мгновение - потонули все теперешние скорби и туги, как незначущие. Душе открылась св. София, как нечто абсолютное, непререкаемое и самоочевидное. Из всех ведомых мне доселе дивных храмов это есть Храм безусловный, Храм вселенский…

…Это, действительно, София, актуальное единство мира в Логосе, внутренняя связь всего со всем, это - мир божественных идей. Это Платон, окрещенный эллинским гением Византии, это - его мир, его горняя область, куда возносятся души для созерцания идей. Языческая София Платона смотрится и постигает себя в христианской Софии, Премудрости Божией, и поистине храм св. Софии есть художественное, нагляднейшее доказательство и оказательство, явление св. Софии, софийности мира и космичности Софии. Это и не небо, и не земля, свод небесный над землею. Здесь не Бог и не человек, но сама Божественность, божественный покров над миром. Как правильно было чувство наших предков в этом храме, как правы были они, говоря, что не ведали они, где находились: на небе или на земле…

…Делаешь шаги к бывшему алтарю, ныне опустевшему и лишенному своего престола. Здесь мысль невольно несется к прошлому: как было тогда, если и опустошенный храм еще так дивен…

…А ныне? Ныне здесь молятся Аллаху, святыня отнята от Христа и отдана лжепророку. И соблазняются о ней сыны человеческие. Однако, и теперь здесь молятся Богу и молятся достойно, и достойнее, может быть, тех, кому принадлежал бы ныне Храм… Бог сдвинул светильник и отдал Храм чужому народу, как некогда отдал святыни Первого Храма завоевателям…

А они между тем молились, и ничего не было шокирующего в том, чтобы присутствовать при этой молитве, в которой я не мог соединиться с ними, в Храме, зовущем «к единению всех». Но как прекрасна по-своему, как благообразна была эта молитва, как благочинна! Как величественны и строги были их движения, склонения и подъятия, как благородно звучали их восточные напевы молитвословия. Они, пленив Храм, его обарабили, внесли в него свое лицо и свою душу. Они, конечно, и не заметили Храма, оне не знают св. Софию, превратив ее, Храм мира, в султанскую мечеть - детская наивность, которая, однако, длится века. Но они явились благоговейными «местоблюстителями»…

София есть Храм вселенский и абсолютный, она принадлежит вселенской Церкви и вселенскому человечеству, и она принадлежит вселенскому будущему Церкви. А теперь, пока нет явления вселенской Церкви в ее силе и славе, в век раскола церковного, внешнего и внутреннего, в век распадения и обособления, отнят он у христиан и отдан местоблюстителям…»

Прот. Сергий Булгаков. Автобиографические заметки (Посмертное издание). YMCA-PRESS. Париж.

Фото моє, 2016 року, за декілька годин до презентації Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості Вселенському патріархові Варфоломію ми мали час і відвідали Святу Софію. 

10 книг, які вплинули чи вразили, або Книжковий челендж

Прийняв виклик від Андрія Мелешко взяти участь у книжковому челенджі - 10 книг, які вплинули чи вразили. 

1/10 Максим Горький. Сердце Данко.

Розпочну з дитинства. У 6 років я прочитав "Серце Данко" (дитяче видання частини оповідання Максима Горького "Старуха Изергиль"). І після цього почав читати без зупину. Але лише через багато років, коли мама мені про це нагадала, я перечитав оповідання і зрозумів, наскільки воно вплинуло на мій світогляд. До речі, декілька років тому, дружина і діти знайшли це видання в букіністів і подарували мені на день народження. Фото додаються.

А "книжковий челендж" першій я хочу передати своїй мамі Ніні Коваленко - вчительці російської мови і літератури тієї школи, де і я вивчився, і яка і сама завжди любила читати, і сина навчила. 

2/10 Льюис Кэрролл. Приключения Алисы в стране чудес / Алиса в Зазеркалье.  

Цю книжку, яку більшість вважає дитячою, мені пощастило вперше прочитати у 20 років, вже після армії, коли я готувався до вступу на філософський факультет університету. До рук мені потрапило видання з передмовою Честертона, оригінальними ілюстраціями і величезною кількістю пояснень від американського математика Мартіна Гарднера (іноді на декілька сторінок) до тексту Керрола, який, до речі, був не стільки письменником, скільки математиком, логіком, філософом і англіканським священиком-теологом.

Прочитавши книгу з усіма поясненнями, я ще декілька днів не міг "нормально" спілкуватися з людьми, бо звертав увагу не тільки на те, що вони хотіли мені сказати, але й на те, що до мене промовляли слова, які вони використовували. А звичка "гратися" словами і сенсами залишилася назавжди. 

А ще в моїй домашній бібліотеці, не зважаючи на всі переїзди, залишилася та сама книжечка і я її сьогодні знайшов не на полиці, а на підвіконні у доньки Софії, яку і хочу долучити до книжкового челенджу, як тільки вона захистить свою магістерську.

3/10 Джордж Орвелл. 1984.

Я прочитав цю антиутопію, написану 1948 року, у 1989-му, тобто через 5 років після майбутнього, яке описував автор. Спочатку вона мені здалася геніальним описом тоталітарного минулого. Потім я почав помічати довкола себе орвеловський "ангсоц", "новояз" і "двомислення", якщо й не в тих самих формах, але ті самі по внутрішньому змісту. А з входом до нашого життя інтернету і інших цифрових технологій, що дозволяють маніпулювати свідомістю мас не гірше орвелівського Міністерства правди, стало зрозумілим, що ця книга актуальна і для майбутнього, бо ми вже живемо у світі постправди і гібридних війн.

Майже одночасно я прочитав і "О дивний новий світ" Олдоса Хакслі, який був написаний ще в 30-х і який добре описує куди може зайти суспільство споживання, технологій і задоволень.

З тих пір я люблю читати і дивитися (тепер у вигляді нон-фікшн-серіалів) антиутопії. А почалося все з Орвела.

Ну і, зважаючи на тему, хочу передати виклик Володимирові Сущенко, з яким ми буквально декілька днів тому згадували ті світоглядні переміни, які сталися з наму в часи перебудови. 

P.S. Звичайно, варто також згадати і "Колгосп тварин" Орвела, не тільки тому, що це геніальна казка-притча про те, чим завершуються революції під правильними гаслами. Але й щоб згадати, що саме українська стала другою (разом з німецькою) після оригіналу мовою цього твору, а Орвел на прохання перекладача, українського професора-візантиніста з Гарварда Ігоря Шевченка, особисто профінансував видання перекладу для безкоштовного розповсюдження серед українців, вивезених до Німеччини нацистами і не бажавшими повертатися під більшовиків.

4/10 Біблія.

Є книги про Вічне. Вони так і називаються - Книги. А грецькою це звучить "Біблія". Біблія - це бестселер №1 у світі і Святе Письмо (Слово Боже) для християн.

В моємо книжковому челеджі Біблія опинилася 4-ю не тому, що вона менш важлива ніж три попередні. По-перше, якби я розпочав челендж саме з Біблії, це було б занадто банально. По-друге, спочатку я думав, що вона буде вінцем мого списку, але ось підходить неділя, коли ми традиційно з громадою читаємо Святе Письмо онлайн. І я вирішив не відкладати Біблію, а нагадати про неї. 

Біблія потрапила мені в руки у 20 років і дала мені її мама у 1988-89 році зі словами "Ось, тобі ж це цікаво". А до мами Біблія потрапила від подруги, яка повернулася з подорожі до Фінляндії, де радянським туристам подарували те саме ювілейне "зелене" видання до 1000-річчя Хрещення Київської Русі. 

Я не був християнином з дитинства, я ним став, коли прочитав Євангеліє. Саме в той момент, коли мені до рук потрапила Біблія, я шукав відповіді про сенс життя, які врешті-решт і привели мене на філософський факультет університету і до Церкви.

До речі, в мене зберіглася Біблія, яку мені подарував молодий настоятель храму, куди я почав ходити, який ми нашою молодою спільнотою новонавернених християн розпочали відбудовувати, і в якому через декілька років я став священиком. Але спочатку, паралельно з будівництвом, ми створили школу і бібліотеку, де я був бібліотекарем. 

А ще в мене не просто зберіглася, а є у постійному використанні через звичку і зручність формату, Новий Завіт 1988 року - видання Екзарха усієї України Філарета, митрополита Київського і всієї України, видане "на духовну користь православновіруючих людей у зв'язку з 1000-літтям Хрещення Русі".

А коли доводиться працювати, наприклад, над «Біблійними історіями для дітей», то робочий стіл заповнюють і усі інші видання Святого Письма в різних перекладах і з додатковими коментарями.

А до книжкового челенджу цього разу хочу запросити доньку Олександру, яка є дипломованою релігієзнавицею і на початку цьогорічного Великого посту запитала, яке видання Біблії краще взяти читати з коментарями. Я порадив їй "Нову Женевську учбову Біблію".

5/10 Умберто Еко. Празький цвинтар.

Хоча, я б також радив і "Бовдоліно", і "Маятник Фуко", ну й славнозвісне "Ім'я рози", з якого наприкінці 80-х і почалося моє знайомство з цим філософом-семіологом (це той, хто займається знаками, символами і способами передачі інформації між людьми і в суспільстві), який майже в 50 років написав свій перший роман, що приніс йому світове визнання. А повернувся до мене Умберто Еко вже у 2000-х, в т.ч. і як автор блискучих колонок і статей, які він писав для різних видань і які виходили як збірки, окремими книжками (в мене на полицях, як мінімум 2 з них + інтерв'ю-діалоги УЕ і Жана-КЛода Кар'єра про майбутнє інформаційних технологій з промовистою для нашого челеджу назвою "Не сподівайтеся позбутися книжок").

Але повернемося до романів. Вони геніальні ще й тому, що весь контекст в них справжній і глибоко досліджений автором, як науковцем. І ось в цей справжній контекст УЕ вставляє вигаданого героя і вигадану сюжетну лінію, яка зв'язує всі наявні факти реальності і важливі для розуміння людини і людства сенси у захопливу історію. Роман "Празький цвинтар" про теорію змови і походження (від предтеч, натхненників і до безпосередніх авторів) однієї з геніальніших підробок, яку для знищення цілих народів і розпалювання війни і ворожнечі, викоростовували (і використовують донині) і нацисти, і ісламісти, і російські православні фундаменталісти. Мова про "Протоколи сіонських мудреців" і про те, яку роль у їх появі і розповсюдженні відіграють служителі облуди - секретні служби, що вважають себе поза законом і поза мораллю.

А ще, моя донька-культуролог Марія, яка створили дуже цікавий і наповнений сенсами проект What`sart?, колись придбала собі у Флоренції мовою оригіналу величезну і наповнену ілюстраціями книжку Umberto Eko "Storia della bruttezza" (в українському перекладі "Історія потворності"). От їй я і передам сьогодні естафету цього книжкового челенджу.

6/10 Андрей Макаревич. Все очень просто.

Учитывая, что пару лет назад Нобелевскую премию по литературе вручили главному рок-барду последнего полувека Бобу Дилану (Bob Dylan), думаю, что и главный для меня рок-поэт, главная группа которого уже отпраздновала свое 50-летие, заслуживает на место в моем литературном топ-10.

Я услышал песни "Машины времени" задолго до того, как прочитал Евангелие. Они были честными и о главном, а еще в обрамлении любимого нами рок-н-ролла, который тогда еще играли на танцах. Впервые это было где-то в 1979 году в исполнении старших ребят под гитару, и почти сразу потом был альбом "Маленький принц" с литературными вставками из Экзюпери. А в 1982 я впервые побывал на их концерте. 

С тех пор для музыки на понятном языке, главным для меня является текст. В нем должен быть смысл или игра слов, или подтекст, или ирония, или гротеск. Все это есть в текстах Макаревича. 

А у меня есть все альбомы не только с "Машиной", но и сольные под гитару, и с группой "Папоротник", и с группой "Квартал", и с "Оркестром креольского танго", и с Yo5... (все изданное и неизданное, официальное и неофициальное, его и в его исполнении, например, Акуджава и Галич). 

А еще есть книги: и о "Машине", и о кулинарии, и о жизни, и о "безусловном вреде пьянства", и даже сказки, и даже в переводе на украинский язык. Но из всех них я выбрал самую первую, изданную в 1991 году, что тогда казалось чудом, и в которой треть занимают тексты песен и стихи Макаревича. 

В прикрепленных фото, например, "Миллионеры"  - ироничная песня 1971 года, о "изумрудном унитазе" которой, я вспомнил в 2014-м. А еще там есть стихи, которые в магнитоальбомах читались между песнями и никогда не выходили на дисках, но потрясали и запоминались навсегда. А еще, взяв книгу для этого поста, я обнаружил стихи, которые датированы 1988 и 1990, а песнями стали в конце 90-х.

P.S. Естественно, как не один на небосклоне рок-поэзии Боб Дилан, так не один и Макаревич в моем плей-листе. Я люблю и регулярно слушаю не только его. Но это уже для другого поста и другого топа - моих любимых рок-поэтов или музыки со смыслом.

P.P.S. Упс! Ледь не забув, що челендж треба передавати. І цього разу це буде наша старша донька Дарія, батьки якої примудрилися потрапити на концерт "Машины времени" навіть під час весільної подорожі.  

7/10 Пінхас Полонський. Біблійна динаміка (сучасний коментар на Тору). том 1. Буття.

Скористуюсь книжковим челенджем, щоб повідомити про вихід нової і дуже цікавої книги.

Як автор однієї з передмов, вчора отримав свій примірник. Для більш широкої аудиторії книжка ось-ось має з'явитися у одній з інтернет-книгарень, а поки доступне передзамовлення на україномовній версії сайту pinchaspolonsky.org .

З книгами Пінхаса, я познайомився завдяки видавництву «Дух і Літера», тому челендж передаю Костянтину Сігову. А безпосередньо з автором мене познайомив, здається, Валерій Пекар, у якого, до речі є цілий Telegram-канал про важливі і цікаві книжки Pekar`s Book Review. А ще в нас у Відкритому православному університеті Святої Софії-Премудрості була цікава лекція Пінхаса Полонського "Модернізація ортодоксальної релігії", яка доступна на нашому каналі у SoundCloud .

А те, що я хотів би сказати про "Біблійну динаміку" і чому вона важлива не тільки для ортодоксальних юдеїв, а й для ортодоксальних християн (православних) - в передмові за посиланням внизу.

https://www.pinchaspolonsky.org/ua/peredmova-o-georgiya-kovalenka/ 

8/10 - протопресвитер Николай Афанасьев. Трапеза Господня.

Саме завдяки книжкам «паризької школи» неімперського православного богослів’я і російської нерадянської релігійної філософії ХХ століття, еклезіологія (вчення про Церкву), стало моїм головним захопленням початку 90-х років минулого (!) століття. А завдяки о. Ніколаю, це стала евхаристійна еклезіологія, тобто така, яка вибудовує розуміння природи Церкви (грецькою «еклесія» - зібрання) як зібрання на Трапезу Господню для причастя, що єднає і з Христом і у Христі в Церкву - Тіло Христове. Як влучно сказав інший мій улюблений автор тих часів прот. Сергій Булгаков: «Богословие нужно черпать со дна евхаристической Чаши». І, якщо вже мова пішла про цілий напрямок у богослів’ї, то варто згадати і о. Кіпріана Керна, і о. Олександра Шмемана, і о. Іоанна Мейєндорфа. А плеяду віруючих філософів-вільнодумців варто продовжити іменами Ніколая Бердяєва, Семена Франка, Петра Струве, о. Василя Зеньковського. Всіх їх сприймають як росіян, та й самоідентифікація більшості з них була саме такою, бо народилися вони у Російській імперії. Хоча, Бердяєв, наприклад, був онуком «уездного предводителя киевского дворянства», народився у родовому маєтку Обухів і вчився на природничому і юридичному факультетах Київського університету. А о. Василь Зеньковській так взагалі у 1918 році був міністром віросповідань в Уряді гетьмана Скоропадського і всіляко підтримував українізацію богослужіння і видання Біблії українською. Та й о. Ніколай Афанасьєв, кнугу якого я обрав сьогодні, народився в Одесі.

А ще я хотів би щиро подякувати заснованому в еміграції «Русскому студенческому христианскому движению» (РСХД) і «Фонду помощи верующим в СССР при РСХД - Париж», завдяки якому книжки цих богословів і філософів, видані YMCA-Press, безкоштовно і вчасно потрапили в наші руки на початку 90-х. 

А челендж я хочу передати сьогодні двом людям, які були свідками того, як волохатий "філософ" не тільки підстригся і відпустив бороду, але й на 4-му курсі став священиком. Це мій друг і однокурсник по філософському факультету Київського університету Андрій Солонський, який завжди був справжнім книгочеєм. А також подруга і також однокурсниця Юлія Тищенко, з якою ми і зараз продовжуємо пізнавати Божественну Премудрість разом.

А мені залишилося ще 2 книги і вибір ускладнюється.

9/10 - Клайв Стейплз Льюїс «Хроніки Нарнії». Книга 7 «Остання битва».

«Хроніки Нарнії» Льюїса як і «Володар перснів» Толкіна були улюбленими книгами декількох поколінь європейців після Другої світової. А це означає, що ними захоплювалися і на них виховувалися ровесники моїх батьків (натяк на необхідність прочитати для мами і тестя). 

А до мене ці книги прийшли через дітей. Точніше через молодшого сина, який на відміну від його старших сестер ніяк не хотів читати паперові книжки, бо виріс з планшетом в руках. І ось тоді я вирішив слухати з ним аудіокнижки по дорозі в школу і назад, бо в першому класі це щоденне дійство займало не менше півтори години щодня. І першою аудіокнигою, яка по-справжньому його захопила да так, що ми прослухали поспіль не менше семи разів кожен з семи томів, були «Хроніки Нарнії». А мені, як дорослому, який вже був знайомий і з богословською і з більш літературною творчистю Льюїса («Просто християнство», «Листи крутеня», «Космічна трилогія»), найбільше вразила остання «апокаліптична» частина «Хронік», де так само, як в першій частині в образах читалося Євангеліє і тема Христової жертви і Воскресіння, очевидними були паралелі з Одкровенням Івана Богослова і темою останніх часів, Армагедона і вічного життя, про яку дорослим раджу почитати «Велике розлучення» того ж автора.

Тепер син під аудіокнижки грає в LEGO і на планшеті, їде в машині і засинає. Тепер його улюбленими є усі 7 частин Гаррі Поттера, кожну з яких він вже прослухав не менше 10-15 разів. Ну, і я з ним вже точно по 3-4 рази кожну. І мені вони, скажу чесно, теж подобаються. 

Сину (хоч його й немає у Facebook) я й передам естафету цього челенджу, бо серед його улюблених вже з’явилися і паперові книжки. А мені цікаво, про що вони.

10/10 - книга, яку я читаю зараз (насправді їх дві)

Насім Ніколас Талеб. Шкура у грі.

Ювал Ной Харарі. 21 урок для 21 століття.

Перший (Талеб) - американський фінансовий аналітик і біржевий трейдер ливанського походження, який передрік фінансову кризу 2008 року і став всесвітньовідомим завдяки своїм «чорним лебедям», виявився ще й православним християнином. Пару років тому я купив його «Антикрихкість» собі в подарунок у паперовому варіанті, але врешті-решт довелося купувати аудіокнигу, бо слухати в той момент було зручніше ніж читати. А декілька тижнів тому завдяки Анатолію Сахно (йому й передам челендж) розпочав читати останню книгу Талеба «Шкіра у грі». Процитую місце, де я зупинився (дуже символічно, бо воно про обрання віри народом, що жив на наших теренах ще до Володимирового хрещення і історія вибору якого трохи нагадує історію описану нашими літописцями): 

«Таку стратегію пошуку оптимального серед необов’язково великої кількості варіантів, імовірно, використовували хазари, коли обирали собі віру між ісламом, юдаїзмом і християнством. За легендою, до них прибули три високоповажні делегації (єпископи, рабини і шейхи) щоб якнайвигідніше себе «продати». Хазарські правителі запитали християн: «Якби вам довелося обирати між юдаїзмом та ісламом, що ви обрали б?» - «Юдаїзм», - відповіли ті. Тоді хазарські правителі запитали мусульман: «Що для вас краще - християнство чи юдаїзм?» - «Юдаїзм», - відповіли мусульмани. Урешті-решт хозари прийняли цю релігію». (від мене - нажаль легенда або Талеб не розповідають, що на подібне запитання відповіли юдеї).

Про другого (Харарі) мені декілька років тому розповів Костянтин Іванченко, з яким я теж залюбки тепер поділюся челенджем. На противагу Талебу, який не приховує, хоч і не афішує свою православність, Харарі виявився відвертим атеїстом і відкритим геєм єврейського (а значить біблійного) походження. Але це не завадило йому бути цікавим мислителем, що ставить неординарні і цікаві запитання, на які нам всім шукати відповіді. Тоді я прослухав у форматі аудіокниг, які чесно придбав на Yakaboo, його «Sapiens» і «Homo Deus». Раджу для розширення уявлення про історію людства та його перспективи. Нажаль, аудіокнижки можна знайти лише російською, бо в Україні індустрія їх виробництва так і не розвинулася. «21 урок для 21 століття» я хотів придбати давно, але не хотів російською, бо дізнався, що деякі неполіткоректні щодо путінського режиму речі у російському перекладі були підредаговані. І от, коли ми вчергове зібралися на вихідні за місто, я не витримав і замовив собі паперову книгу і тепер потихеньку читаю. Зараз, наприклад, я тут і знову тут Україна (цікаво, як це місце перекладено російською): 

«Унаслідок цього людство мало розробити цілковито нові моделі - ліберальну демократію, комуністичну диктатуру й фашистські режими, і це тривало понад сто років жахливих воєн і революцій, - щоб поексперементувати з цими моделями, відсіяти зерно від полови й упровадити найліпші рішення. Дитяча праця в діккенсівських вугільних шахтах, Перша світова війна й Великий український голодомор 1932-1933 років - ось лише мала частка вартості навчання, яку людство сплатило.

Виклик, який кидають людству в ХХІ столітті інформаційні й біотехнології, можна стверджувати, значно серйозніший, ніж виклики минулої епохи…» 

Що ж, на цьому мій книжковий челендж завершено, хоч перелік книг, які вплинули чи вразили, можна було б продовжувати.

#book_challenge_GK

"Біблія. Сучасний переклад. 2020". Щиро радію, але радість моя недосконала…

Рецензія (поверхнева і емоційна) на видання Українського біблійного товариства "Біблія. Сучасний переклад. Перше видання. 2020."

Щиро радію, тримаючи в руках примірник нового видання Українського біблійного товариства, яке презентує його як плід роботи, розпочатої ще 1992 році. Щиро вітаю перекладачів.

Але радість моя недосконала… Бо недосконалим є видання, яке презентоване як плід 28-річної роботи. І це одразу помічаєш, коли береш його в руки. Я розумію, що якість перекладу визначається не якістю папіру, дизайну верстки чи машини, яка друкувала. І не поверхневим оглядом видання. Але від нової книги, яка ще й Книга книг, яку плануєш постійно брати в руки і з якою тобі працювати, очікуєш і зовнішньої довершеності і відповідності книжковим і науковим стандартам ХХІ століття. Нажаль…

У мене є видання Біблії Українського біблійного товариства і того самого 1992 року і «Четвертий повний переклад» 2011-го, тому можу порівнювати не тільки із закордонними виданнями накшталт «женевського» чи «брюсельського». І, нажаль, порівняння не на користь нового видання.

По-перше, на книзі жодної інформації про друкарню чи про наклад. Та й про саме видання - лише одна сторінка передмови, скромно підписана Видавничим відділом УБТ. Навіть видання 1992 року мало вступ із загальними відомостями про Біблію, про її склад і канон, про історію українских перекладів і особливості видання. А ще там були карти, ілюстрації на початку кожної книги, а ще додатки у кінці: важливі історичні дати, список скорочень, міри і ваги, церковні читання на цілий рік для православних і католиків, біблійно-богословський показник тощо. Видання 2011 року є кращим вже у змісті, де наведені, поруч з повними назвами біблійних книг, прийняті скорочення, та змістовна передмова на 9 аркушах. В кінці вказані вихідні дані, хоча вибір друкарні дивує: м. Тверь, проспект Леніна (назву країни скромно опущено). А ще у «сучасному перекладі» відсутні т.зв. второканонічні 11 книг Старого Завіту, які були у виданні 2011 року. Я розумію, що цьому теж є «канонічні» пояснення.

А про колектив, який стільки років працював над «сучасним перекладом» у скромній передмові 2020 року сказано, що це «відомі в Україні церковні і громадські діячі спільно зі знавцем давніх мов, велики ентузіастом в галузі біблієзнавства і патріотом української мови, лауреатом Шевченківської премії, доктором богослів’я, о. Рафаїлом Турконяком». Я думаю, що не тількі мені було б цікаво дізнатися хто вони, ці люди, і чому над перекладом працювали «церковні і громадські діячі», а не знавці древніх мов і біблеїсти? Тут я подумав, що можливо це просто перевиданий текст о. Рафаїла, але порівнявши нове видання з Біблією, виданою Східноєвропейською гуманітарною місією у 2016 році, на якому прямо написано «Переклад проф. Рафаїла Турконяка», я побачив, що тексти, приняймні псалмів, все ж таки відрізняються. А це означає, що або є реальний колектив перекладачів, який працював з текстами першоджерел і радився з о. Рафаїлом, або колектив редакторів, який «осучаснював» переклад о. Рафаїла.

І це не єдине, що мене напружило на одному листочку передмови. Там говориться, що «завдяки Синодальному російському перекладу, яким донедавна користувались і українці, чимало біблійних імен і назв місцевостей увійшли не лише в культурну пам’ять українських читачів Біблії, а й застосовані попередніми перекладачами Біблії українською мовою, ми вирішили залишити їх у звичному для читача написанні, наприклад: Єва (гебр. Хавва), Ісаак (гебр. Їцхак), Мойсей (гебр. Моше)…» тощо. Розумно і аргументовано, але… 

Відкриваю я Книгу псалмів, знахожу відомий кожному українцеві 50 псалом і з подивом читаю: 

«1. Псалом Асафа. 

Бог над богами - Господь…» 

А відоме всім нам 

«1. Псалом Давида, коли він взяв собі за дружину Вірсавію… 

Помилуй мене, Боже, задля милості Своєї…», 

тепер нумерується Псалом 51. 

А як же повага до «культурної пам’яті» і «попередніх перекладів»? 

Відкриваємо переклад УБТ 2011 - Псалом 50 - це Псалом 50, а в перекладі 1992 року він має подвійну нумерацію з повагою до західної і східної традиції 51(50).

Є в мене питання і безпосередньо до тексту, але тут я схильний поважати непросту працю філологів і богословів і довіряти тим, хто знає набагато більше за мене і фахово займається біблійними перекладами. 

Хоча, відкривши першу ж сторінку першої книги Біблії - Книги Буття, я знов побачив про Духа Божого, який «ШИРЯВ над поверхнею води». Це я до «сучасності» перекладу.

А потім звертаю увагу на слова-заповідь Бога першим людям: «Плодіться і множтеся, та наповнюйте землю, ВОЛОДІЙТЕ нею і ПАНУЙТЕ над рибами морськими та птахами небесними - над усім живим, що рухається на землі!» Достатньо подивитися довкола, щоб зрозуміти, що людство вже ДОВОЛОДІЛОСЯ природою і ДОПАНУВАЛОСЯ над тваринами. А це означає, що той, хто робить «сучасний переклад» має розумітися не тільки на давніх мовах, але й на сучасних сенсах і викликах перед людством. Але, щоб не займатися тільки критикою, скажу, що з цими словами і сенсами історії про створення світу і перших людей, я мав справу, коли писав «Біблійні історії для дітей», для сучасних дітей. І тоді, замість «Дух Божий ширяв над поверхнею води» я написав «Дихання Боже було над водою». А замість того, щоб використовувати термін «ПАНУЙТЕ над», яке до українських перекладів увійшло з російського синодального «ВЛАДЫЧЕСТВУЙТЕ над», взяв більш багатогранне як в богословському так і в екологічному сенсі слово «ГОСПОДАРЮЙТЕ над». І в цьому не було нічого нового, бо в забутому усіма церковнослов’янському тексті використовується термін «ГОСПОДСТВУЙТЕ», яке для російськомовних нагадує про господ (панів і владик), а для нас українців асоціюється з Господом і господарюванням.

Але на цьому моя критика, сподіваюся конструктивна, завершується. І я знов радію, тримаючи в руках ще один, вже 8-й в моїй бібліотеці переклад Біблії українською мовою, який, як і інші, але в першу чергу, я буду використовувати, коли працюватиму з текстом і сенсами Святого Письма. Саме наявність декількох перекладів дає можливість глибше і багатогранніше розуміти біблійні тексти і істини. 

А на останок я хочу процитувати о. Рафаїла Турконяка, який сказав, що «кожне покоління має мати свій переклад Біблії». А ще хтось сказав, що зважаючи на швидкість розвитку сучасної мови, кожні 10-15 років має з’являтися новий переклад Святого Письма. Тому ще раз вітаю усіх нас з новим виданням від Українського біблійного товариства і раджу його замовляти на сайті УБТ і читати. А філологам і бібліїстам, спільно з видавцями, продовжувати роботу над вдосконаленням і розмаїттям видань Біблії українською.

P.S. А ще хотілося б, щоб "сучасний переклад" був доступний і в електронному вигляді для тих, хто читає і працює за допомогою сучасних гаджетів і користується, наприклад, найпопулярнішим в світі біблійним додатком YouVersion (bible.com), де окрім перекладів Куліша з Пулюєм, Огієнка і Турконяка, є й «Свята Біблія: сучасною мовою», і це ще один переклад, на який я звернув увагу, коли дописував цей блог.