25 грудня: Різдво в Києві. Христос об'єднує православних різних традицій та календарів

Напередодні ввечері, коли вже майже доїхав додому і шукав місце, щоб припаркувати авто, задзвонив телефон. Просили відслужити Божественну літургію для працівників Румунського посольства в Україні, які святкують Різдво Христове за новим стилем.
Зранку в храмі Всіх святих, що на місці будівництва Кафедрального собору УПЦ, єктенії та возгласи лунали церковно-слов'янською мовою, а читання та піснеспіви румунською. Співали випускники і студенти Київських духовних шкіл: хлопці з Румунії та Молдови. На богослужінні були присутніми посли Румунії та Молдови, а також співробітники румунської амбасади, їх знайомі та друзі, які зібралися, щоб молитвою вшанувати Різдво Христове. Наших парафіян до храму зібрав святитель Спиридон Триміфунтський, день пам'яті якого ми звершуємо в цей день за нашим богослужбовим календарем.
Парадоксально, але незважаючи на те, що мало б нас роз'єднувати: мову, календар, традиції; було відчуття справжньої єдності у Христі і вселенськості нашої Святої Православної Церкви. Був привід знову нагадати, що християнство це релігія не форми і фарисейства, а змісту і любові. Сказати про те, що у Бога немає ані румуна, ані українця, ані молдованина, ані росіянина. Про те, що не існує Різдва західного і східного, румунського і українського. Що є тільки Різдво Христове. Що у Христі, як і від Адама, ми всі брати і сестри. Що, як у Христі поєдналося божественне та людське єство (зразу пригадалося, як, захищаючи православну віру, святитель Спиридон видавив з цегли вогонь і воду), та і в нас має поєднуватися любов до Бога з любов'ю до власного народу та його традицій (а також повага до всіх інших народів). І дуже символічно було, що відбувалося богослужіння на місці майбутнього Кафедрального собору нашої Церкви, де має соборно прославлятися Ім'я Господнє.
З Різдвом Христовим та днем пам'яті святителя Спиридона!

Пігулки від старості є!!!

Тільки но повернувся з запису програми "Світло", що починає виходити на Першому Національному з 28 серпня. До обговорення теми в студію (досить цікаво, до речі, оформлену) запрошуються представники тредиційних для України конфесій та релігій (православні, греко-католики, мусульмани, юдеї, баптисти), які обговорюють запропоновану ведучим тему. Сьогодні знімали програму про старість.
І ось сьогодні під час програми, коли до студії запросили гостя - геронтолога і почали говорити про можливість "пігулок" від старості, мені подумалося, що головними "пігулками" від старості є діти і онуки!

Старість - це мудрість і досвід. Блажений старець якому є що і є кому розповісти.
Під час старості перевіряється віра людини у вічне життя.
Старість - це підсумок життя.
А взагалі-то старість - не ворог і з нею не варто боротися.

О Патриархе, электронной почте и девочке в коляске

Вечером 2 дня визита Патриарха Кирилла в Украину, перед тем, как выключить компьтер и отправиться к семье, я в последний раз решил зайти на сайт визита "Патриарх в Украине". И это было самая большая радость последних непростых дней, наполненных общением со СМИ и оргвопросами. Радость от ощущения, того, что ты причастен к реальному доброму делу, а не только к его освещению.
ОДЕССА. Святейший Патриарх Кирилл благословил девочку, страдающую детским церебральным параличом, и подарил ей специальную коляску для детей с ограниченными возможностями
А начиналось все таким образом. Неделю тому назад на почту официального сайта Украинской Православной Церкви пришло письмо от верующей женщины из Одессы. Письмо религиозно наивное и трогательное. Мать 5 детей просила Патриаршего благословения для своего больного ребенка. При этом сообщала, что сама она будет на всех службах, но не сможет принести ребенка, который болен церебральным параличем, а специальной коляски у нее нет.
Это письмо мы переслали руководителю Информационного отдела Патриархии с предложением рассмотреть возможность не только благословить, но и подарить ребенку коляску. Телефонный звонок с просьбой помочь связаться с мамой последовал практически моментально. Мы предложили обращаться в Одесскую епархию и уже через них искать контакты с этой семьей. И круговорот событий и работ продолжился...
И вот нечаянная радость - новость о том, что девочка получила не только благословение, но и столь необходимую ей коляску. И у меня язык не поворачивается сказать, что желание PR-а в этой истории было определяющим.

Не нужно отказываться от первородства. Русь - это Киев!

Никогда не нужно отказываться от своего первородства. Русь – это не там, за границами Украины. Русь – это здесь, в Киеве, Киевская Русь. И право называться Русью мы не должны никому отдавать, потому что это наше первородство. Киев - матерь городов русских и русский Иерусалим, Днепр - русский Иордан, Киево-Печерская Лавра - колыбель русского монашества. Это первородство мы должны сохранять. Мы, киевляне, должны применить концепцию «Русского мира», о которой говорит Патриарх Кирилл, к себе и тому же Русскому миру. Мы должны попробовать изложить эту концепцию на понятном нам языке и в приемлемом для нас виде.
Украина - прямая наследница Киевской Руси. Украинская Православная Церковь - прямая наследница Киевской Митрополии времен Киевской Руси.

Кодекс - це від слова КОД?!!!

Кажуть, що одна з причин, яка зібрала православних протестувальників під стінами Верховної Ради України вчора, це голосування щодо нового Податкового кодексу. А Кодекс - це від слова КОД, подейкують деякі учасники акції...

Через перекривання доріг доїхати до Лаври стає все складніше, Або 1 кілометр за 40 хвилин

Сьогодні зранку, проїхавши класичні пробки, які щоранку утворюються на виїзді з Оболоні через проїзд кортежів головних слуг народу, о 9.11 я, пообіцявши Владиці бути за 5 хвилин, вже повертав з набережної біля мосту Метро на Дніпровський узвіз. Але на Оскольдовій могилі даїшники не пустили на площу Слави і відправили через Європейську площу. Я смиренно поїхав. На Європейській вже починався транспортний калапс, але я встиг проскочити, трохи порушивши правила, непоїхавши на круг, де вже все стояло, а повернувши ліворуч на Грушевського. Але даїшник чекав на мене і біля метро "Арсенальна", пропонуючи повертати на Московську вулицю. Я також змирився і тягнувся у пробці, що виникла на цій вузькій вулиці, до повороту на Цитадельну. Але і на перехресті Цитадельної з Лейпцигською мене також чекало ДАЇ і намагалося повернути назад на Московську. Тут я вже не витримав, трохи побалакав з даїшником (він мені розповів про те, що буде "проїзд"!). Я не став повертати, зупинився, а коли даїшник переключився на машину, що була за мною, поїхав далі. Через 2 хвилини, я був в Лаврі, а якби виконав вимогу повернути, мав ще поїхати через Старонаводницьку, а звідти, ще б відправили на Дружби народів і тоді даїшне коло довколо Святої Лаври замкнулося б.
Питання: чи правильно я зробив, непослухавши даїшника? може треба було прориватися ще через перший кордон? що творилося в душах тих сотень, а може і тисяч, людей, що застрягли в цій необов"язковій пробці.
P.S. Кажуть, що все перекрили через покладання квітів до могили невідомого солдата Президентом Шри-Ланки...

Від войовничого атеїзму до войовничого секулярізму один крок

УКРАЇНА. Українська Православна Церква виступила на підтримку Італії у питанні розміщення християнської символіки у школах

http://orthodoxy.org.ua/tn/node/6785

Чому нас це турбує? Тому що ми не тільки пам’ятаємо часи войовничого атеїзму, а й відчуваємо наближення войовничого секуляризму. Що, в принципі, одне й теж.

Нажаль, свідомий або підсвідомий атеїзм та секуляризм – це не тільки проблеми держав і нецерковних людей. Це і внутрішня церковна проблема. Скільки сьогодні «віруючих» християн та їх пастирів живуть як атеїсти!

Секуляризм – це також результат розвитку суспільства споживання, що експлуатує людські страсті заради прибутку.

Консьюмеризм, секуляризм та атеїзм – це той рід біблійний, який треба виганяти за допомогою молитви (реального релігійного життя) та посту (свідомого самообмеження) – див. Євангеліє від Матфея 17, 21.

Чуфут-Кале (Крым)

Цілий день беруть коментарі щодо вулиці Лаврської-Мазепи-Січневого повстання

Українська Православна Церква вже багато років просить, щоб вулиця, на якій знаходиться Свята Успенська Києво-Печерська Лавра назвали Лаврською. Але так сталося, що вулицю Січневого повстання перейменували у вул. Івана Мазепи.
І тепер це схоже на Київський Університет святого Володимира, який за радянських часів назвали іменем Шевченка, який трошки підробляв у ньому.
Ми любимо, шануємо і поважаємо Тараса Григоровича, але хотіли б, щоб нашому Університету (філософський ф-т якого і я, до речі, закінчував) повернули історичну назву на честь святого рівноапостольного князя. І в цьому немає жодної політики чи неповаги.
Так само і з вулицею Мазепи. Питання перейменування її у Лаврську не має жодного відношення до нашого ставлення до Мазепи.
Вулиця, яка веде до Лаври, має називатися Лаврською!
Той, хто має вуха, почує :)

Прот. Георгий Коваленко сдался Blogger-у

Несмотря на то, что занимаюсь интернетом с 1997 года (см. "Православіє в Україні" orthodoxy.org.ua и многое другое), только сегодня решился окунуться в блогосферу. Посмотрим, что из этого получится ;)