Карантин вихідного дня: чому церквам не варто радіти

Мене дивує радість тих, хто поспішає ділитися новиною: храми не закривають!

Напевно, навіть вони забули, що в Україні храми не закривали навіть під час повного локдауну навесні (хіба що деякі на території музеїв-заповідників). Храми були відкриті для індивідуального відвідування. І богослужіння не припинялися. Але звершувалися вони з обмеженням кількості вірян, з онлайн-трансляціями, і у форматі, який би забезпечував епідеміологічну безпеку присутніх. З тих пір в одних храмах нічого не змінилося: і маска на обличчі, і особливий спосіб причастя, і поклоніння без цілування перед хрестом і іконами вже стали традиційними. А в інших вже ніхто і не звертає уваги ані на кількість людей, ані на маски на підборідді, ані на виціловування святинь. Як і в суспільстві, в церквах є ті, хто дотримується правил, встановлених урядом і церковною ієрархією, і є ті, хто не турбується ані про себе, ані про людей.

Але що тоді може змінитися в період «карантину вихідного дня», якщо про храми уряд і не згадував. На відміну від весни, змінитися може ставлення суспільства до церков. Бо, для тих, кого закриють на вихідні і тих, хто звик щонеділі ходити не на літургію, а на ринок, в кіно, чи в ресторан, наша радість з приводу «а нас не закривають!» викликає запитання і роздратування.

І тому зовнішня комунікація церков має бути іншою.

Ми маємо не за себе радіти, а співчувати і допомагати ближнім. Наприклад, як «служителі культу» бути солідарними зі служителями культури і підтримувати їх вимоги працювати і в вихідні з дотриманням необхідних заходів безпеки. 

Як ті, хто щонеділі збираються на Трапезу Господню, ми можемо допомогти рестораторам, замовляючи на вихідних їжу додому собі або тим, хто не має такої можливості, і публічно закликати до цього вірян.

А ще, маючи навичку постувати, що означає вміти обмежувати себе самому, ми маємо не радіти і не хвилюватися через обмеження від держави, а самим ще раз нагадати духовенству і вірним, як мають звершуватися богослужіння під час карантину вихідного дня до кінця листопада.

А ще варто розробити рекомендації щодо звершення богослужінь та інших традиційних святкувань в період від Миколая до Різдва, а то й до Водохреща. Правильні рішення і правильна комунікація з суспільством дозволять нам і гідно провести весь цикл різдвяно-новорічних свят, і зберегти здоров’я і життя громадян.

P.S. А ще помітив, що абривіатура карантину вихідного дня КВД, чимось мені нагадує КВН.