пʼятниця, 6 березня 2020 р.

Церква і коронавірус

Все частіше запитують: А що буде Церква робити з епідемією коронавірусу? І як Церква планує убезпечити своїх вірних від можливості зараження під час спільної молитви, причастя, цілування ікон та хреста тощо?

По-перше, Церква буде робити те, що і робить завжди, - молитися і піклуватися про людей: здорових і хворих.

По-друге, не треба плутати Церкву, яку іноді образно називають «лікарнею для душі» зі справжньою лікарнею, де лікують тіло і вірусні інфекції. А це означає, що Церква щодо інфекційних небезпек буде виконувати та поширювати ті настанови, які даватимуть фахівці. 
Звичайно, знайдуться й ті, хто буде закликати не коритися таким настановам і нічого не боятися, бо «з нами Бог». Хоч, я і не впевнений, що Бог чудодійно має обов’язково охороняти їх від вірусів, але щиро бажаю, щоб було «по вірі їхній». Але, якщо хоча б одна релігійна громада стане осередком розповсюдження хвороби, ситуація як в церквах, так і в суспільстві зміниться радикально. І Церква, як спільнота любові не тільки до Бога, але й до ближнього, має бути до цього готовою. 

Важливо розуміти, що не Церква збирає людей, а люди збираються в Церкву як зібрання вірних. А це означає, що той віруючий, який відчуває захворювання, має бігти не до церкви, а до лікарні. Саме відповідальність вірних не тільки за власне, але й за здоров’я своїх братів і сестер по вірі має уберегти наші спільноти від того, щоб бути осередками розповсюдження захворювання. Для того, щоб помолитися за своє здоров’я не обов’язково наражати на небезпеку захворіти інших парафіян та священиків. А для того, щоб за вас молилася ваша церковна спільнота є безліч способів попросити про це дистанційно за допомогою телефону або інтернету (наприклад, в нашій Громаді для цього існує спеціальний чат і група у Facebook).
Але відповідальність лежить і на священноначаллі Церкві і духовенстві. Саме від духовенства держава і люди очікують зрозумілих і адекватних порад і дій. А це означає, що час згадати про лікарняне капеланське служіння. В церкві достатньо священиків, які мають багаторічний досвід служіння в лікарнях, в т.ч. і інфікційних. Їх досвід має бути узагальнений і розповсюджений серед парафіяльного духовенства. І, якщо запропонувати парафіянам утриматися від цілувань один одного, руки священика, ікон чи хреста, не є проблемою, головним питанням буде те, яким чином причащати вірних. Ситуація ускладнюється тим, що у нас тільки що розпочався Великий піст, а це традиційно час масових сповідей і причастя. А причащаємося ми, православні, традиційно з однієї Чаші. Тому це питання потребуватиме спільного опрацювання фахівцями з літургіки і лікарняного служіння. В мене, як у священика, який виріс на літургічному богослів’ї і має досвід 25 років служіння, звичайно є власне бачення і пропозиції, але це для окремої публікації.

А ще Церква має піклуватися не тільки про безпеку зібрань на своїй території, але й про заповідане Христом жертовне служіння ближньому. Саме християни мають бути «добрими самарянами» як для тих, хто захворіє, так і для тих, хто потерпатиме від проблем, які виникатимуть у разі пандемії. Саме християни мають показати, що вони не бояться ані смерті, ані смертоносних вірусів. Але не заради того, щоб героїчно померти, а для того щоб перемогти смерть заради життя. 
А це можливо лише у разі поєднання віри і відповідальності, молитви і дії, зусиль волонтерів-християн і професійних лікарів-епідеміологів. 

І не панікуємо. По-перше, на сьогодні ми маємо лише епідеміологічні загрози підсилені інтересом медіа до цієї теми, а не світову пандемію. А, по-друге, паніка ще нікому не допомогала.

Немає коментарів:

Дописати коментар