суботу, 28 березня 2020 р.

Великдень-online. частина 2.

Частина друга:  Пасха і пасочки

Багато років поспіль під час передпасхальних ефірів і інтерв’ю я цитую богослужбову книгу, за якою звершується богослужіння Великодня, де перед освяченням пасхальних приношень, написано: «Нехай знають всі, що ані м’ясо, ані яйця, ані сир - не є Пасха. Пасха - це сам Христос. І тільки той, хто причащається, істинну вкушає Пасху».
Але цього року цей текст потребує додаткових пояснень.



Як бути з освяченням пасхальних кошиків на Великдень?

З освяченням пасхальних кошиків, наповнених пасочками, писанками, крашенками, салом і ковбасою, жодних проблем. Якщо зазирнути в ті самі богослужбові книжки, то ми не знайдемо жодної рекомендації щодо окроплення їжі святою водою. Це виключно наша, слов’янська традиція, якої у греків, наприклад, не існує. Я це знав ще 25 років тому, коли служив свою першу Пасху як священик. Але, коли вийшов до людей і подивився їм в очі, то зрозумів, що вони не сприймуть моїх богословських аргументів, бо чекають радості від христосування і окроплення. І я їм цю радість подарував.
Але цього року якраз прийшов час пояснити, що паска - це не Пасха, а «освячення» пасок не те саме, коли ми освячуємо, наприклад, ікони, ризи чи святе причастя. Молитва, яку ми читаємо після закінчення пасхального богослужіння, це скоріше офіційне оголошення про закінчення посту і дозвіл-благословення їсти не пісне і починати святкувати.
Тому пасхальний кошик, або стіл, може перехрестити і, якщо є бажання, окропити святою водою, хтось з родини, а не обов’язково священик.
Так само в парафії можна організувати не масове, а індивідуальне освячення великодніх кошиків. І я впевнений, що священики зможуть це зробити.



Як причащатися на Пасху під час пандемії?

Багато років я пропагував і запрошував до причатя всіх вірних під час Великодньої літургії. Саме про це говорить і святитель Іван Золотоуст у своєму слові, яке вже понад тисячу років читається на Великдень в кожному православному храмі замість проповіді. «І перші, і останні.., багаті і бідні.., хто постував і хто не постував.., насолоджуйтеся всі.., тож ніхто хай не піде голодним». Масово причащатися на Великдень вже стало традицією по всій Україні. І це питання більш важливе з богословської і церковної точки зору, ніж «освячення» кошиків.
Але й тут є варіанти діяти у відповідності до віри і до настанов МОЗ.
І, якщо раніше, вірні приходили до священика в храм, то, можливо, тепер прийшов час, коли священик з пасхальними дарами (святим причастям) може відвідати своїх вірних. Або, якщо дозволить ситуація, після того, як вірні переглянуть онлайн-трансляцію великоднього богослужіння, вони з дотриманням «соціальної дистанції» і з виконанням усіх рекомендацій священноначалля і МОЗ, зможуть в індивідуальному порядку протягом пасхального дня прийти до храму, щоб причаститися. А розговіння і великодній стіл трошки почекають.
А ще ця ситуація ставить перед нами більш глибинне питання: Що є центром нашого церковного життя: Христос чи причастя? 
Бо коли богослужебні вказівки говорять, що паски - не є Пасха і що, тільки той, хто причащається, істинну вкушає Пасху, вони намагаються пояснити, що літургія і причастя є набагато важливішими ніж великоднє застілля і «освячені» пасочки. Вислів «Пасха - це сам Христос» - глибший, ніж констатація факту, про те, що Христос є в причасті і Його немає у великодньому кошику. 
Христос більший за своє євхаристичне Тіло і Кров - святе причастя. Христос - це Боже Слово і Божа Премудрість, з якою ми зустрічаємося і якою ми наповнюємося, читаючи Святе Письмо. Христос - це Син Божий, який постраждав заради нашого спасіння і чиє Воскресіння з мертвих ми святкуємо на Великдень.

Великдень-online. Частина перша: Чи можливе онлайн богослужіння

Далі буде...

пʼятницю, 27 березня 2020 р.

Великдень-online. частина 1

Частина перша:  Чи можливе онлайн-богослужіння

От ми і дожили до часів, коли більшість християн будуть молитися під час пасхального богослужіння онлайн, а не в храмах. І це не завдяки тотальній діджиталізації чи церковним реформам, а через карантин і самоізоляцію, пов’язану з пандемією коронавірусу. Технології в цій ситуації якраз допомогають нам і Великдень відсвяткувати, і небезпечної зарази не підхопити. І сьогодні, можливо вперше, більшість воцерковлених людей будуть вдячними цифровим технологіям за можливость онлайн-трансляцій і наявність соціальних мереж.

Але і в журналістів, і в парафіян, і в мене самого виникають запитання і постають питання, що потребують пошуку відповідей і нестандартних рішень, особливо враховуючи, що Великдень цьогоріч буде незвичним. 



Чи можливе, взагалі, богослужіння онлайн?

По-перше, до онлайн-богослужінь справа ще не дійшла, бо насправді богослужіння відбувається в реальності, в реальному храмі чи монастирі і звершує його реальний єпископ чи священик. В онлайні відбувається трансляція богослужіння. І, якраз завдяки онлайну - трансляції в реальному часі - вірні, які сьогодні не можуть через карантин бути присутніми в храмі, мають можливість в реальному часі долучитися до спільної молитви дистанційно.
І в такому форматі немає нічого радикально нового. Як тільки з’явилося радіо, одразу розпочалися радіотрансляції богослужінь. Як тільки з’явилася можливість прямого ефіру на телебаченні, одразу розпочалися прямі включення і телевізійні трансляції богослужінь. 
Єдине, що дійсно відрізняє цьогорічний Великдень, так це те, що тепер більшість буде споглядати за богослужінням на відстані за допомогою телевізійних, радіо і інтернет-трансляцій і храми не будуть переповнені людьми.

Звісно, може виникнути запитання: чи є реальним наше зібрання, коли ми не зібрані в одному місці і не можемо доторкнутися один до одного?
Можно відповісти запитанням на запитання: А чи є реальними онлайн-уроки, завдяки яким наші діти сьогодні продовжують навчання в школі? І чи є реальним наше онлайн-спілкування з батьками, дітьми, родичами і друзями, які від нас за сотні чи тисячі кілометрів?
Але є й більш богословські аналогії щодо реальності богослужіння в режимі онлайн. По-перше, всі ми віримо в те, що для Бога немає ані простору, ані часу. По-друге, ми віримо в те, що складаємо єдину Церкву не тільки з тими, хто живе з нами в одному просторі і часі, але й з ангелами і з усіма християнами, що жили колись, а зараз живуть у вічності. То чому б нам не повірити, що слова Христа: «де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там і Я посеред них» (Мф. 18:20) можуть стосуватися не лише тих, хто зібрався в одному приміщення чи у вічності, але й тих, хто заради спільного читання Святого Письма чи спільної молитви збирається у Facebook або біля екранів телевізорів.

Наскільки онлайн-богослужіння порушують встановлений порядок і традиції Великодня?

На перший погляд здається, що цьогорічний Великдень буде незвичайним і традиційний порядок свята руйнується.
Але важливо пригадати, що останнє святкування Пасхи Христом зі своїми апостолами напередодні Його страджань, смерти і Воскресіння, яке ми-християни вважаємо нашою Пасхою, відбувалося у вимушено незвичний спосіб. Таємна вечеря, що по суті була пасхальним седером, відбулася на декілька днів раніше, за закритими дверима і була доповнена діями і словами Христа, які перетворили старозавітний Песах на новозавітну Трапезу Господню (літургію), яка і є головним богослужінням Великодня - християнської Пасхи. 
Потім християни збиралися для звершення Трапези Господньої по домівках, а в часи гонінь у найменш пристосованих для цього, але безпечних для зібрань, підземних цвинтарях-катакомбах. Саме від таких нетрадиційних дій з’явилося багато літургічних традицій.
Потім був період, коли християни з катакомб і почали звершувати літургії у публічному просторі візантійських базилік. Таким чином з’явилася традиція будувати храми як базиліки і сьогодні мало хто пам’ятає про нехристиянське походження цього терміну і організації простору.
Можна пригадати і недалекі від нас часи радянського атеїзму, коли віруючі, які не бажали співпрацювати з безбожною владою, створювали нові традиції, нові форми і формати зібрань і богослужінь. А біля тих храмів, які залишалися відкритими, на Великдень чатували міліціянти і комсомольці. Це було всього 30 років тому.

Все це я згадав для того, щоб пояснити, що не форма богослужіння, а його суть є головним для християн. Форми богослужінь змінювалися у відповідності до умов, в яких перебували спільноти християн, але суть богослужіння як зібрання довкола Христа і у Христі, залишалася незмінною від апостолів і до часів коронавірусу.

Цей принцип був описаний самим Христом, який сказав: «Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи, тому Син людськи є володарем і суботи» (Мк. 2:27-28).

А це означає, що ми можемо змінювати і встановлювати форму святкування Великодня у відповідності до реалій, при цьому незмінним залишається те, що ми святкуємо - Світле Христове Воскресіння!



пʼятницю, 20 березня 2020 р.

Карантин і «комплекс пророка Йони»


Ситуація, в якій сьогодні опиняються ті, хто закликає до дотримання жорсткого карантину і усіх правил самоізоляції, нагадує мені біблійну історію про пророка Йону. Щоб зрозуміти про що я, можна прочитати книгу Йони, яка складається всього з 4 глав і займає 2 сторінки в Біблії.

Бог посилає Йону до міста Ніневії повідомити про гнів Божий і знищення всіх жителів. Йона намагається втекти, бо, як потім з’ясується, добре розуміє, що Бог може змінити гнів на милість і відмовитися від вже оголошеної кари. І як тоді виглядатиме Йона, що ту Божу кару провіщав? Чи не стане він посміховиськом або чи не буде покараний ніневитянами за розповсюдження паніки? Напевно, саме так мислив Йона, коли тікав від покладеної на нього місії.
Я не буду тут переказувати істрію з бурею і великою рибою, щоб не відволікатися на суперечку, чи таке взагалі можливо. Скажу лише, що Йоні не вдалося втекти від покладеної на нього місії і він таки сповістив жителів міста про небезпеку. Як не дивно, жителі і влада повірили Йоні і вжили адекватних заходів, які, до речі, дуже схожі на протиепідемічні. В результаті знищення міста і загибелі жителів не відбулося.
І це дуже засмутило Йону. Бо як жити після втрати репутації?!…

Я б назвав це «комплексом пророка Йони», хоча впевнений, що у психологів є більш сучасні назви для такого стану.

Місяць тому подібно до Йони себе почували вчені і медики, які радили владі терміново вжити відповідних заходів. Влада повірила вченим і почала діяти. Але ефективність заходів тепер залежить від того, чи повірять в них люди і чи виконуватимуть вони приписи. Якщо повірять і виконають, епідемії може не статися і тепер вже влада опиниться на місці Йони. Додайте до ситуації ще й неминучу економічну кризу, щоб зрозуміти, що навряд чи більшість буде вдячною за порятунок.

А тепер в ситуації Йони опиняються Церкви, особливо ті, що є в Україні найбільшими. Щоб запобігти розповсюдженню коронавірусу вони мають повірити вченим і владі та закликати вірних (особливо літніх) не приходити до храмів та змінити цьогорічний формат богослужінь Великого посту (сповідь, причастя, соборування тощо) і святкування Великодня.
Але дехто більше боїться втратити репутацію традиціоналіста-консерватора і провозвісника Божих покарань, ніж допомогти Богові змінити гнів на милість, а лікарям і владі запобігти загибелі тисяч наших співгромадян. 


P.S. До речі історія про пророка Йону є і в Корані. Там його звуть Юнус.

пʼятницю, 6 березня 2020 р.

Церква і коронавірус

Все частіше запитують: А що буде Церква робити з епідемією коронавірусу? І як Церква планує убезпечити своїх вірних від можливості зараження під час спільної молитви, причастя, цілування ікон та хреста тощо?

По-перше, Церква буде робити те, що і робить завжди, - молитися і піклуватися про людей: здорових і хворих.

По-друге, не треба плутати Церкву, яку іноді образно називають «лікарнею для душі» зі справжньою лікарнею, де лікують тіло і вірусні інфекції. А це означає, що Церква щодо інфекційних небезпек буде виконувати та поширювати ті настанови, які даватимуть фахівці. 
Звичайно, знайдуться й ті, хто буде закликати не коритися таким настановам і нічого не боятися, бо «з нами Бог». Хоч, я і не впевнений, що Бог чудодійно має обов’язково охороняти їх від вірусів, але щиро бажаю, щоб було «по вірі їхній». Але, якщо хоча б одна релігійна громада стане осередком розповсюдження хвороби, ситуація як в церквах, так і в суспільстві зміниться радикально. І Церква, як спільнота любові не тільки до Бога, але й до ближнього, має бути до цього готовою. 

Важливо розуміти, що не Церква збирає людей, а люди збираються в Церкву як зібрання вірних. А це означає, що той віруючий, який відчуває захворювання, має бігти не до церкви, а до лікарні. Саме відповідальність вірних не тільки за власне, але й за здоров’я своїх братів і сестер по вірі має уберегти наші спільноти від того, щоб бути осередками розповсюдження захворювання. Для того, щоб помолитися за своє здоров’я не обов’язково наражати на небезпеку захворіти інших парафіян та священиків. А для того, щоб за вас молилася ваша церковна спільнота є безліч способів попросити про це дистанційно за допомогою телефону або інтернету (наприклад, в нашій Громаді для цього існує спеціальний чат і група у Facebook).
Але відповідальність лежить і на священноначаллі Церкві і духовенстві. Саме від духовенства держава і люди очікують зрозумілих і адекватних порад і дій. А це означає, що час згадати про лікарняне капеланське служіння. В церкві достатньо священиків, які мають багаторічний досвід служіння в лікарнях, в т.ч. і інфікційних. Їх досвід має бути узагальнений і розповсюджений серед парафіяльного духовенства. І, якщо запропонувати парафіянам утриматися від цілувань один одного, руки священика, ікон чи хреста, не є проблемою, головним питанням буде те, яким чином причащати вірних. Ситуація ускладнюється тим, що у нас тільки що розпочався Великий піст, а це традиційно час масових сповідей і причастя. А причащаємося ми, православні, традиційно з однієї Чаші. Тому це питання потребуватиме спільного опрацювання фахівцями з літургіки і лікарняного служіння. В мене, як у священика, який виріс на літургічному богослів’ї і має досвід 25 років служіння, звичайно є власне бачення і пропозиції, але це для окремої публікації.

А ще Церква має піклуватися не тільки про безпеку зібрань на своїй території, але й про заповідане Христом жертовне служіння ближньому. Саме християни мають бути «добрими самарянами» як для тих, хто захворіє, так і для тих, хто потерпатиме від проблем, які виникатимуть у разі пандемії. Саме християни мають показати, що вони не бояться ані смерті, ані смертоносних вірусів. Але не заради того, щоб героїчно померти, а для того щоб перемогти смерть заради життя. 
А це можливо лише у разі поєднання віри і відповідальності, молитви і дії, зусиль волонтерів-християн і професійних лікарів-епідеміологів. 

І не панікуємо. По-перше, на сьогодні ми маємо лише епідеміологічні загрози підсилені інтересом медіа до цієї теми, а не світову пандемію. А, по-друге, паніка ще нікому не допомогала.