Церква і короновірус (пізнавальна соціологія)

Щороку знахожу цікаві ньюанси у соціології від Центру Разумкова, які змушують замислитися. Там багато цікавого і важливого, але як людина, яка аналізує ці дослідження щороку, волію зосереджуватися на ньюансах. Все інше буде у новинах.

Храми і короновірус

Спочатку висновки:

- більшість українців не відвідувало храми під час весняного локдауну і не відвідує їх зараз;

- більшість українців за те, щоб в храмах суворо дотримувалися епідеміологічних норм, або взагалі, щоб храми були закритими (хоча тут є регіональні відмінності).

Тепер цифри і ньюанси:

Відвідування богослужінь.

- На запитання "Як часто Ви відвідуєте богослужіння?" абсолютна більшість українців відповідає позитивно і якщо приплюсувати найбільш популярні відповіді (раз на тиждень, раз на місяць і на великі свята), то отримаємо 88%. 

Але я б сприймав це як бажане, а не як дійсне, бо:




Але цифри стають цікавішими, коли ми подивимося на регіональні та конфесійні ньюанси.

За останні десять років майже на 12% зменшилося тих, хто вважає для себе Церкву моральним авторитетом і майже на 13% збільшилося тих, хто Церкву моральним авторитетом не вважає. І тепер суспільство ділиться майже навпіл: 44,5% на 39,7%. Цю тенденцію я помітив ще рік тому, але цьогоріч звернув увагу на те, що ситуація на Заході і Сході країни кардинально відмінна.

- На запитання "Чи відвідували Ви богослужіння минулої неділі?" 81,7% українців відповіли "Ні" і лише 17,7% - "Так".

- На запитання "Чи відвідували Ви церкву під час жорсткого карантину у березні-травні?" 67,5% відповіли "Ні", 25,6% - "Так, але значно рідше", і лише 6,7% відповіли "Так, відвідував так само, як і до карантину" (наскільки я розумію - це й ті, хто відвідує і раз на місяць, і на великі свята).

Як мають функціонувати храми?

45% українців вважають, що "храми і молитовні будинки під час короновірусної пандемії мають функціонувати тільки з обмеженнями та суворим дотриманням усіх санітарних правил".

36% вважає, що взагалі "під час пандемії храми і молитовні будинки не повинні відчинятися, бо це небезпечно".

І лише 11,8% вважають, що "храми і молитовні будинки мають бути відчиненими, щоб люди могли помолитися за здоров'я своє та інших.

Є тут і цікавий регіональний ньюанс.

За варіант, що храми мають бути відкритими з дотриманням усіх санітарних норм, більшість українців на Заході (59,9%) і в Центрі (50,5%). На Сході таких 31,3%, а на Півдні - 27,9%. 

А от за те, що храми мають бути взагалі зачиненими більшість українців на Півдні (62,9%) і на Сході (48,1%). На Заход за закриття храмів 20,7%, а в Центрі - 29,1%.

Греко-католики - онлайн, православні - поза зоною досяжності?

87% українців не дивилися онлайн-трансляції богослужінь під час пандемії.

Дивилися лише 12,9%. А те, що не змогли відповісти на це запитання лише 0,1% опитаних свідчить про те, що про онлайн-трансляції з церков під час пандемії знали всі.

На відміну від Центра, Півдня і Сходу України, де кількість онлайн-парафіян не первищує 5%, на Заході дивилися онлайн-богослужіння 39,4% українців. 

Ще цікавіше з конфесійною приналежністю. Відсоток православних, які хоча б раз більш ніж за півроку трансляцій звернули на них увагу, не перевищує 15% (ПЦУ - 14,4%, МП - 8%). При цьому у греко-католиків ситуація кординально інша: 55,7% брали участь в онлайн-відправах, а серед тих, хто цього не робив (44%), неприпустим такій формат для себе вважає лише 5,2%. В той час для православних МП онлайн-формат є неприпустимим для 22,6% вірян (для порівняння у ПЦУ таких 16,8%). 

Що це означає? Як мінімум те, що з березня місяці з тих 86% православних, які відвідували храм хоча б раз на місяць, 70% не відвідали ані реального, ані віртуального храму.

На втіху, можу сказати лише те, що якщо порівняти відсоток православних і греко-католиків серед українців (відповідно 62,3% і 9,6%), то виходить, що від загальнонаціональної віруючої «аудиторії», яка все ж таки дивилася богослужіння, 8% - це православні, а 7,5% - це греко-католики. Дуже непогана «доля» у порівнянні з іншими трансляціями у неділю зранку ;) 

А тепер про ньюанси, помітні лише тоді, коли ти уважно слідкуєш за процесами

"Чи є для Вас сьогодні Церква моральним авторитетом?"

На Заході вважають Церкву моральним авторитетом 76,6% українців, а не вважають лише 12,7%.

А от на Сході моральним авторитетом для себе Церкву вважають лише 23,1%, а не вважають аж 67,3%.

На Півдні країни ситуація схожа зі Сходом, а в Центрі така, як і в середньому по країні. 

Виявляється, що вважати моральним авторитетом для себе і довіряти або позитивно ставитися, це зовсім різні речі.

Бо традиційно довіряють Церкві 60% українців, а позитивно ставляться, принаймні до Православ'я - 75,8%. Та й віруючими себе вважають - 67,9% наших співгромадян.

Загальна аналітика і результати дослідження на сайті Центру Разумкова

У день першої зустрічі з Блаженнішим я отримав пророцтво, пов’язане з його смертю...

Цей текст був написаний 23 листопада 2015 року до 80-річчя Блаженнішого Митрополита Володимира і через рік після його смерті. Тоді це було опубліковано в блозі на ТСН і на "Православії в Україні". І ось сьогодні, в день 85-річчя БМВ (як ми називали його позаочі і в робочій переписці), я згадав про цей текст, бо прямо переді мною той самий малюнок. А ще з'ясувалося, що цього дуже особистого тексту не було в моєму особистому блозі. Тепер є. 

Багато людей будуть згадувати і розповідати про нього. Не буду оригінальним і запропоную власну історію першої зустрічі, під час якої був натяк і на день прощання з Блаженнішим.

Було це на Трійцю 1993-го. Ми, троє друзів-студентів філософського факультету Київського університету, за традицією, прийшли на велике свято в Лавру. Один із нас готувався до іспиту під деревом на оглядовому майданчику за Трапезним храмом. Другий малював (до речі, про пророчий зміст цього малюнку, який зберігся в мене і до цього дня, я розповім пізніше). А я пішов у храм і вперше потрапив на богослужіння, яке звершував Блаженніший Митрополит Володимир.

На той час паралельно з університетом я вже навчався в семінарії, викладав «Історію релігій» у школі, збирав церковну бібліотеку і чув багато різних проповідників. Але та проповідь мене надзвичайно вразила: вона була проста і водночас глибока. Її слова давали привід для роздумів студентові і при цьому торкалися серця старенької бабусі, яка стояла поруч у переповненому храмі. До того ж тоді хвороба ще не скувала рухів Блаженнішого, і перед нами на амвоні стояв яскравий і емоційний проповідник, який говорив мудрі речі простою мовою.

Це була проповідь про Блаженного Августина, який ходив берегом моря, розмірковуючи про таїну Святої Трійці – одну з найглибших і незбагненних богословських таємниць Християнства. І ось він побачив хлопчика, який викопав ямку і носив до неї воду, що набирав у морі. «Що ти робиш?» – запитав його Августин. «Намагаюся вичерпати море», – відповів хлопчик. «Але це неможливо!» – вигукнув філософ. «Так само неможливо вичерпати таїну Святої Трійці», – відповів юнак, і Августин зрозумів, що це ангел, через якого Бог дає йому просту відповідь на складне запитання. А ще це називають апофатичним (негативним, заперечним) богослов'ям.

Мій товариш подарував мені свій малюнок олівцем з видом Дальніх печер Лаври з дзвінницею Різдва-Богородичного храму в центрі композиції і підписом «День Святой Троицы. 6.06.93».

І тільки в день погребіння Блаженнішого Митрополита Володимира я зрозумів, що в той момент, коли я вперше в житті слухав його проповідь, мій друг намалював місце, де Блаженнішого буде поховано...

***

Наостанок розповім власну таїну спілкування з Блаженнішим Митрополитом Володимиром.

Хтось із журналістів під час інтерв'ю після смерті митрополита запитав мене: «А як він із Вами спілкувався – на "Ви" чи на "ти"?» І я не зміг відповісти, бо ніколи за 20 років знайомства, останні 13 з яких пройшли безпосередньо під його проводом в режимі майже щоденного спілкування (я був його прес-секретарем і речником Церкви), я не звертав уваги на те, звертався митрополит до мене на "Ви" чи на "ти".

Я почав пригадувати, як це було, і зрозумів, що якщо Блаженніший говорив мені "Ви", то це було як "ти", а якщо він звертався до мене на "ти", то це було як на "Ви".

Остаточної відповіді на це запитання я не маю і сьогодні, але, напевно, вона і не потрібна. Це буде мій апофатичний досвід спілкування з ним.

Тому сьогодні, в день 80-річчя Блаженнішого Митрополита Володимира, я не хотів би говорити про нього в минулому часі, бо у Бога немає мертвих, у Бога – всі живі. Многая літа, Блаженніший Владико!

Карантин вихідного дня: чому церквам не варто радіти

Мене дивує радість тих, хто поспішає ділитися новиною: храми не закривають!

Напевно, навіть вони забули, що в Україні храми не закривали навіть під час повного локдауну навесні (хіба що деякі на території музеїв-заповідників). Храми були відкриті для індивідуального відвідування. І богослужіння не припинялися. Але звершувалися вони з обмеженням кількості вірян, з онлайн-трансляціями, і у форматі, який би забезпечував епідеміологічну безпеку присутніх. З тих пір в одних храмах нічого не змінилося: і маска на обличчі, і особливий спосіб причастя, і поклоніння без цілування перед хрестом і іконами вже стали традиційними. А в інших вже ніхто і не звертає уваги ані на кількість людей, ані на маски на підборідді, ані на виціловування святинь. Як і в суспільстві, в церквах є ті, хто дотримується правил, встановлених урядом і церковною ієрархією, і є ті, хто не турбується ані про себе, ані про людей.

Але що тоді може змінитися в період «карантину вихідного дня», якщо про храми уряд і не згадував. На відміну від весни, змінитися може ставлення суспільства до церков. Бо, для тих, кого закриють на вихідні і тих, хто звик щонеділі ходити не на літургію, а на ринок, в кіно, чи в ресторан, наша радість з приводу «а нас не закривають!» викликає запитання і роздратування.

І тому зовнішня комунікація церков має бути іншою.

Ми маємо не за себе радіти, а співчувати і допомагати ближнім. Наприклад, як «служителі культу» бути солідарними зі служителями культури і підтримувати їх вимоги працювати і в вихідні з дотриманням необхідних заходів безпеки. 

Як ті, хто щонеділі збираються на Трапезу Господню, ми можемо допомогти рестораторам, замовляючи на вихідних їжу додому собі або тим, хто не має такої можливості, і публічно закликати до цього вірян.

А ще, маючи навичку постувати, що означає вміти обмежувати себе самому, ми маємо не радіти і не хвилюватися через обмеження від держави, а самим ще раз нагадати духовенству і вірним, як мають звершуватися богослужіння під час карантину вихідного дня до кінця листопада.

А ще варто розробити рекомендації щодо звершення богослужінь та інших традиційних святкувань в період від Миколая до Різдва, а то й до Водохреща. Правильні рішення і правильна комунікація з суспільством дозволять нам і гідно провести весь цикл різдвяно-новорічних свят, і зберегти здоров’я і життя громадян.

P.S. А ще помітив, що абривіатура карантину вихідного дня КВД, чимось мені нагадує КВН.

The Ickabog - не зовсім Ікабог!

Тілько що побачив повідомлення, що вийшла нова книжка Джоан Роулінг, авторки Гаррі Поттера. Книжка називається The Ikabog. І я вже бачу в новинах, що книгу українською називають "Ікабог". Більш того в найбільшій українській інтернет-книгарні вже можна замовити не тільки англомовний оригінал за 999 грн., але й російський переклад "Икабог" за 250 грн. Про український переклад поки не чути, але пам'ятаючи як швидко і якісно робилися переклади Гаррі Поттера, можна передбачити його швидку появу. 

Але, ось що мені кинулося в очі. 

В імені жахливого чудовиська, англомовні і україномовні люди почують зовсім різне. Бо одне зі значень англійського слова "bog" - "болото". І міфічний монстр живе саме в Болотному краю. Для українців же слово "бог" звучить як "Бог". 

А як тоді перекласти The Ickabog українською?

Звичайно, якщо перекладачі вирішили, що точне відтворення імені найкращий варіант, це жодним чином не образить ані Бога, ані нас, віруючих. І ми будемо купувати своїм дітям і онукам український переклад книги всеодно.

Але все ж маю пропозицію.

Наприклад, головне чудовисько книги можна було б назвати Ікабол, бо з болота. Або, і цей варіант мені здається найкращим, використати в імені літеру "ґ", яка більш відповідає англійській "g" і тоді це буде Ікабоґ. І звучить, як в оригіналі, і українці бачать відмінність.