вівторок, 14 липня 2020 р.

Мечеть Божественной Премудрости



Несколько дней остается до того момента, как древний храм Святой Софии (Премудрости Божьей), построенный византийскими православными императорами в 537 году и до падения Константинополя в 1453 году бывший кафедральным собором Вселенского патриарха, вновь станет мечетью.
Христиане всего мира и защитники памятников настойчиво просили оставить Святую Софию музеем, как это было в течении последних 95 лет. Я тоже подписал одно из таких обращений, хотя мое личное мнение о возможности межрелигиозного поочередного использования этого памятника мусульманами и христианами и не вошла в окончательный вариант текста. Но Президент Турции Эрдоган, как и абсолютное большинство граждан, 99% которых являются мусульманами, непреклонны в своем желании возобновить мусульманские богослужения в Мечети Айя-София. 
На фоне истерики по этому поводу в соцсетях, мне вспомнились «Автобиографические заметки» протоиерея Сергия Булгакова, который впервые в жизни побывал в Святой Софии в январе 1923 года, т.е. за два года до того, как она указом Ататюрка была превращена в музей. Вот несколько цитат из его записной книжки, которые поразили меня еще в начале 90-х и о которых я в последний раз вспоминал, когда сам впервые побывал в Святой Софии, кажется в 1996 году.

В Айа-Софии 
«…Вчера я впервые имел счастье видеть св. Софию. Бог явил мне эту милость, не дал умереть, не увидев св. Софию, и благодарю за эту милость Бога моего. Я испытал такое неземное блаженство, что в нем - хотя на короткое мгновение - потонули все теперешние скорби и туги, как незначущие. Душе открылась св. София, как нечто абсолютное, непререкаемое и самоочевидное. Из всех ведомых мне доселе дивных храмов это есть Храм безусловный, Храм вселенский…
…Это, действительно, София, актуальное единство мира в Логосе, внутренняя связь всего со всем, это - мир божественных идей. Это Платон, окрещенный эллинским гением Византии, это - его мир, его горняя область, куда возносятся души для созерцания идей. Языческая София Платона смотрится и постигает себя в христианской Софии, Премудрости Божией, и поистине храм св. Софии есть художественное, нагляднейшее доказательство и оказательство, явление св. Софии, софийности мира и космичности Софии. Это и не небо, и не земля, свод небесный над землею. Здесь не Бог и не человек, но сама Божественность, божественный покров над миром. Как правильно было чувство наших предков в этом храме, как правы были они, говоря, что не ведали они, где находились: на небе или на земле…
…Делаешь шаги к бывшему алтарю, ныне опустевшему и лишенному своего престола. Здесь мысль невольно несется к прошлому: как было тогда, если и опустошенный храм еще так дивен…
…А ныне? Ныне здесь молятся Аллаху, святыня отнята от Христа и отдана лжепророку. И соблазняются о ней сыны человеческие. Однако, и теперь здесь молятся Богу и молятся достойно, и достойнее, может быть, тех, кому принадлежал бы ныне Храм… Бог сдвинул светильник и отдал Храм чужому народу, как некогда отдал святыни Первого Храма завоевателям…
А они между тем молились, и ничего не было шокирующего в том, чтобы присутствовать при этой молитве, в которой я не мог соединиться с ними, в Храме, зовущем «к единению всех». Но как прекрасна по-своему, как благообразна была эта молитва, как благочинна! Как величественны и строги были их движения, склонения и подъятия, как благородно звучали их восточные напевы молитвословия. Они, пленив Храм, его обарабили, внесли в него свое лицо и свою душу. Они, конечно, и не заметили Храма, оне не знают св. Софию, превратив ее, Храм мира, в султанскую мечеть - детская наивность, которая, однако, длится века. Но они явились благоговейными «местоблюстителями»…
София есть Храм вселенский и абсолютный, она принадлежит вселенской Церкви и вселенскому человечеству, и она принадлежит вселенскому будущему Церкви. А теперь, пока нет явления вселенской Церкви в ее силе и славе, в век раскола церковного, внешнего и внутреннего, в век распадения и обособления, отнят он у христиан и отдан местоблюстителям…»

Прот. Сергий Булгаков. Автобиографические заметки (Посмертное издание). YMCA-PRESS. Париж.

Фото моє, 2016 року, за декілька годин до презентації Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості Вселенському патріархові Варфоломію ми мали час і відвідали Святу Софію. 

середа, 1 липня 2020 р.

10 книг, які вплинули чи вразили, або Книжковий челендж

Прийняв виклик від Андрія Мелешко взяти участь у книжковому челенджі - 10 книг, які вплинули чи вразили. 

1/10 Максим Горький. Сердце Данко.



Розпочну з дитинства. У 6 років я прочитав "Серце Данко" (дитяче видання частини оповідання Максима Горького "Старуха Изергиль"). І після цього почав читати без зупину. Але лише через багато років, коли мама мені про це нагадала, я перечитав оповідання і зрозумів, наскільки воно вплинуло на мій світогляд. До речі, декілька років тому, дружина і діти знайшли це видання в букіністів і подарували мені на день народження. Фото додаються.

А "книжковий челендж" першій я хочу передати своїй мамі Ніні Коваленко - вчительці російської мови і літератури тієї школи, де і я вивчився, і яка і сама завжди любила читати, і сина навчила. 



2/10 Льюис Кэрролл. Приключения Алисы в стране чудес / Алиса в Зазеркалье.  

Цю книжку, яку більшість вважає дитячою, мені пощастило вперше прочитати у 20 років, вже після армії, коли я готувався до вступу на філософський факультет університету. До рук мені потрапило видання з передмовою Честертона, оригінальними ілюстраціями і величезною кількістю пояснень від американського математика Мартіна Гарднера (іноді на декілька сторінок) до тексту Керрола, який, до речі, був не стільки письменником, скільки математиком, логіком, філософом і англіканським священиком-теологом.
Прочитавши книгу з усіма поясненнями, я ще декілька днів не міг "нормально" спілкуватися з людьми, бо звертав увагу не тільки на те, що вони хотіли мені сказати, але й на те, що до мене промовляли слова, які вони використовували. А звичка "гратися" словами і сенсами залишилася назавжди. 

А ще в моїй домашній бібліотеці, не зважаючи на всі переїзди, залишилася та сама книжечка і я її сьогодні знайшов не на полиці, а на підвіконні у доньки Софії, яку і хочу долучити до книжкового челенджу, як тільки вона захистить свою магістерську.

3/10 Джордж Орвелл. 1984.

Я прочитав цю антиутопію, написану 1948 року, у 1989-му, тобто через 5 років після майбутнього, яке описував автор. Спочатку вона мені здалася геніальним описом тоталітарного минулого. Потім я почав помічати довкола себе орвеловський "ангсоц", "новояз" і "двомислення", якщо й не в тих самих формах, але ті самі по внутрішньому змісту. А з входом до нашого життя інтернету і інших цифрових технологій, що дозволяють маніпулювати свідомістю мас не гірше орвелівського Міністерства правди, стало зрозумілим, що ця книга актуальна і для майбутнього, бо ми вже живемо у світі постправди і гібридних війн.
Майже одночасно я прочитав і "О дивний новий світ" Олдоса Хакслі, який був написаний ще в 30-х і який добре описує куди може зайти суспільство споживання, технологій і задоволень.
З тих пір я люблю читати і дивитися (тепер у вигляді нон-фікшн-серіалів) антиутопії. А почалося все з Орвела.

Ну і, зважаючи на тему, хочу передати виклик Володимирові Сущенко, з яким ми буквально декілька днів тому згадували ті світоглядні переміни, які сталися з наму в часи перебудови. 



P.S. Звичайно, варто також згадати і "Колгосп тварин" Орвела, не тільки тому, що це геніальна казка-притча про те, чим завершуються революції під правильними гаслами. Але й щоб згадати, що саме українська стала другою (разом з німецькою) після оригіналу мовою цього твору, а Орвел на прохання перекладача, українського професора-візантиніста з Гарварда Ігоря Шевченка, особисто профінансував видання перекладу для безкоштовного розповсюдження серед українців, вивезених до Німеччини нацистами і не бажавшими повертатися під більшовиків.


4/10 Біблія.



Є книги про Вічне. Вони так і називаються - Книги. А грецькою це звучить "Біблія". Біблія - це бестселер №1 у світі і Святе Письмо (Слово Боже) для християн.
В моємо книжковому челеджі Біблія опинилася 4-ю не тому, що вона менш важлива ніж три попередні. По-перше, якби я розпочав челендж саме з Біблії, це було б занадто банально. По-друге, спочатку я думав, що вона буде вінцем мого списку, але ось підходить неділя, коли ми традиційно з громадою читаємо Святе Письмо онлайн. І я вирішив не відкладати Біблію, а нагадати про неї. 
Біблія потрапила мені в руки у 20 років і дала мені її мама у 1988-89 році зі словами "Ось, тобі ж це цікаво". А до мами Біблія потрапила від подруги, яка повернулася з подорожі до Фінляндії, де радянським туристам подарували те саме ювілейне "зелене" видання до 1000-річчя Хрещення Київської Русі. 
Я не був християнином з дитинства, я ним став, коли прочитав Євангеліє. Саме в той момент, коли мені до рук потрапила Біблія, я шукав відповіді про сенс життя, які врешті-решт і привели мене на філософський факультет університету і до Церкви.
До речі, в мене зберіглася Біблія, яку мені подарував молодий настоятель храму, куди я почав ходити, який ми нашою молодою спільнотою новонавернених християн розпочали відбудовувати, і в якому через декілька років я став священиком. Але спочатку, паралельно з будівництвом, ми створили школу і бібліотеку, де я був бібліотекарем. 
А ще в мене не просто зберіглася, а є у постійному використанні через звичку і зручність формату, Новий Завіт 1988 року - видання Екзарха усієї України Філарета, митрополита Київського і всієї України, видане "на духовну користь православновіруючих людей у зв'язку з 1000-літтям Хрещення Русі".




А коли доводиться працювати, наприклад, над «Біблійними історіями для дітей», то робочий стіл заповнюють і усі інші видання Святого Письма в різних перекладах і з додатковими коментарями.
А до книжкового челенджу цього разу хочу запросити доньку Олександру, яка є дипломованою релігієзнавицею і на початку цьогорічного Великого посту запитала, яке видання Біблії краще взяти читати з коментарями. Я порадив їй "Нову Женевську учбову Біблію".

5/10 Умберто Еко. Празький цвинтар.

Хоча, я б також радив і "Бовдоліно", і "Маятник Фуко", ну й славнозвісне "Ім'я рози", з якого наприкінці 80-х і почалося моє знайомство з цим філософом-семіологом (це той, хто займається знаками, символами і способами передачі інформації між людьми і в суспільстві), який майже в 50 років написав свій перший роман, що приніс йому світове визнання. А повернувся до мене Умберто Еко вже у 2000-х, в т.ч. і як автор блискучих колонок і статей, які він писав для різних видань і які виходили як збірки, окремими книжками (в мене на полицях, як мінімум 2 з них + інтерв'ю-діалоги УЕ і Жана-КЛода Кар'єра про майбутнє інформаційних технологій з промовистою для нашого челеджу назвою "Не сподівайтеся позбутися книжок").
Але повернемося до романів. Вони геніальні ще й тому, що весь контекст в них справжній і глибоко досліджений автором, як науковцем. І ось в цей справжній контекст УЕ вставляє вигаданого героя і вигадану сюжетну лінію, яка зв'язує всі наявні факти реальності і важливі для розуміння людини і людства сенси у захопливу історію. Роман "Празький цвинтар" про теорію змови і походження (від предтеч, натхненників і до безпосередніх авторів) однієї з геніальніших підробок, яку для знищення цілих народів і розпалювання війни і ворожнечі, викоростовували (і використовують донині) і нацисти, і ісламісти, і російські православні фундаменталісти. Мова про "Протоколи сіонських мудреців" і про те, яку роль у їх появі і розповсюдженні відіграють служителі облуди - секретні служби, що вважають себе поза законом і поза мораллю.
А ще, моя донька-культуролог Марія, яка створили дуже цікавий і наповнений сенсами проект What`sart?, колись придбала собі у Флоренції мовою оригіналу величезну і наповнену ілюстраціями книжку Umberto Eko "Storia della bruttezza" (в українському перекладі "Історія потворності"). От їй я і передам сьогодні естафету цього книжкового челенджу.

6/10 Андрей Макаревич. Все очень просто.


Учитывая, что пару лет назад Нобелевскую премию по литературе вручили главному рок-барду последнего полувека Бобу Дилану (Bob Dylan), думаю, что и главный для меня рок-поэт, главная группа которого уже отпраздновала свое 50-летие, заслуживает на место в моем литературном топ-10.
Я услышал песни "Машины времени" задолго до того, как прочитал Евангелие. Они были честными и о главном, а еще в обрамлении любимого нами рок-н-ролла, который тогда еще играли на танцах. Впервые это было где-то в 1979 году в исполнении старших ребят под гитару, и почти сразу потом был альбом "Маленький принц" с литературными вставками из Экзюпери. А в 1982 я впервые побывал на их концерте. 
С тех пор для музыки на понятном языке, главным для меня является текст. В нем должен быть смысл или игра слов, или подтекст, или ирония, или гротеск. Все это есть в текстах Макаревича. 
А у меня есть все альбомы не только с "Машиной", но и сольные под гитару, и с группой "Папоротник", и с группой "Квартал", и с "Оркестром креольского танго", и с Yo5... (все изданное и неизданное, официальное и неофициальное, его и в его исполнении, например, Акуджава и Галич). 

А еще есть книги: и о "Машине", и о кулинарии, и о жизни, и о "безусловном вреде пьянства", и даже сказки, и даже в переводе на украинский язык. Но из всех них я выбрал самую первую, изданную в 1991 году, что тогда казалось чудом, и в которой треть занимают тексты песен и стихи Макаревича. 
В прикрепленных фото, например, "Миллионеры"  - ироничная песня 1971 года, о "изумрудном унитазе" которой, я вспомнил в 2014-м. А еще там есть стихи, которые в магнитоальбомах читались между песнями и никогда не выходили на дисках, но потрясали и запоминались навсегда. А еще, взяв книгу для этого поста, я обнаружил стихи, которые датированы 1988 и 1990, а песнями стали в конце 90-х.
P.S. Естественно, как не один на небосклоне рок-поэзии Боб Дилан, так не один и Макаревич в моем плей-листе. Я люблю и регулярно слушаю не только его. Но это уже для другого поста и другого топа - моих любимых рок-поэтов или музыки со смыслом.

P.P.S. Упс! Ледь не забув, що челендж треба передавати. І цього разу це буде наша старша донька Дарія, батьки якої примудрилися потрапити на концерт "Машины времени" навіть під час весільної подорожі.  

7/10 Пінхас Полонський. Біблійна динаміка (сучасний коментар на Тору). том 1. Буття.
Скористуюсь книжковим челенджем, щоб повідомити про вихід нової і дуже цікавої книги.
Як автор однієї з передмов, вчора отримав свій примірник. Для більш широкої аудиторії книжка ось-ось має з'явитися у одній з інтернет-книгарень, а поки доступне передзамовлення на україномовній версії сайту pinchaspolonsky.org .
З книгами Пінхаса, я познайомився завдяки видавництву «Дух і Літера», тому челендж передаю Костянтину Сігову. А безпосередньо з автором мене познайомив, здається, Валерій Пекар, у якого, до речі є цілий Telegram-канал про важливі і цікаві книжки Pekar`s Book Review. А ще в нас у Відкритому православному університеті Святої Софії-Премудрості була цікава лекція Пінхаса Полонського "Модернізація ортодоксальної релігії", яка доступна на нашому каналі у SoundCloud .
А те, що я хотів би сказати про "Біблійну динаміку" і чому вона важлива не тільки для ортодоксальних юдеїв, а й для ортодоксальних християн (православних) - в передмові за посиланням внизу.

8/10 - протопресвитер Николай Афанасьев. Трапеза Господня.


Саме завдяки книжкам «паризької школи» неімперського православного богослів’я і російської нерадянської релігійної філософії ХХ століття, еклезіологія (вчення про Церкву), стало моїм головним захопленням початку 90-х років минулого (!) століття. А завдяки о. Ніколаю, це стала евхаристійна еклезіологія, тобто така, яка вибудовує розуміння природи Церкви (грецькою «еклесія» - зібрання) як зібрання на Трапезу Господню для причастя, що єднає і з Христом і у Христі в Церкву - Тіло Христове. Як влучно сказав інший мій улюблений автор тих часів прот. Сергій Булгаков: «Богословие нужно черпать со дна евхаристической Чаши». І, якщо вже мова пішла про цілий напрямок у богослів’ї, то варто згадати і о. Кіпріана Керна, і о. Олександра Шмемана, і о. Іоанна Мейєндорфа. А плеяду віруючих філософів-вільнодумців варто продовжити іменами Ніколая Бердяєва, Семена Франка, Петра Струве, о. Василя Зеньковського. Всіх їх сприймають як росіян, та й самоідентифікація більшості з них була саме такою, бо народилися вони у Російській імперії. Хоча, Бердяєв, наприклад, був онуком «уездного предводителя киевского дворянства», народився у родовому маєтку Обухів і вчився на природничому і юридичному факультетах Київського університету. А о. Василь Зеньковській так взагалі у 1918 році був міністром віросповідань в Уряді гетьмана Скоропадського і всіляко підтримував українізацію богослужіння і видання Біблії українською. Та й о. Ніколай Афанасьєв, кнугу якого я обрав сьогодні, народився в Одесі.


А ще я хотів би щиро подякувати заснованому в еміграції «Русскому студенческому христианскому движению» (РСХД) і «Фонду помощи верующим в СССР при РСХД - Париж», завдяки якому книжки цих богословів і філософів, видані YMCA-Press, безкоштовно і вчасно потрапили в наші руки на початку 90-х. 
А челендж я хочу передати сьогодні двом людям, які були свідками того, як волохатий "філософ" не тільки підстригся і відпустив бороду, але й на 4-му курсі став священиком. Це мій друг і однокурсник по філософському факультету Київського університету Андрій Солонський, який завжди був справжнім книгочеєм. А також подруга і також однокурсниця Юлія Тищенко, з якою ми і зараз продовжуємо пізнавати Божественну Премудрість разом.
А мені залишилося ще 2 книги і вибір ускладнюється.


9/10 - Клайв Стейплз Льюїс «Хроніки Нарнії». Книга 7 «Остання битва».

«Хроніки Нарнії» Льюїса як і «Володар перснів» Толкіна були улюбленими книгами декількох поколінь європейців після Другої світової. А це означає, що ними захоплювалися і на них виховувалися ровесники моїх батьків (натяк на необхідність прочитати для мами і тестя). 
А до мене ці книги прийшли через дітей. Точніше через молодшого сина, який на відміну від його старших сестер ніяк не хотів читати паперові книжки, бо виріс з планшетом в руках. І ось тоді я вирішив слухати з ним аудіокнижки по дорозі в школу і назад, бо в першому класі це щоденне дійство займало не менше півтори години щодня. І першою аудіокнигою, яка по-справжньому його захопила да так, що ми прослухали поспіль не менше семи разів кожен з семи томів, були «Хроніки Нарнії». А мені, як дорослому, який вже був знайомий і з богословською і з більш літературною творчистю Льюїса («Просто християнство», «Листи крутеня», «Космічна трилогія»), найбільше вразила остання «апокаліптична» частина «Хронік», де так само, як в першій частині в образах читалося Євангеліє і тема Христової жертви і Воскресіння, очевидними були паралелі з Одкровенням Івана Богослова і темою останніх часів, Армагедона і вічного життя, про яку дорослим раджу почитати «Велике розлучення» того ж автора.
Тепер син під аудіокнижки грає в LEGO і на планшеті, їде в машині і засинає. Тепер його улюбленими є усі 7 частин Гаррі Поттера, кожну з яких він вже прослухав не менше 10-15 разів. Ну, і я з ним вже точно по 3-4 рази кожну. І мені вони, скажу чесно, теж подобаються. 
Сину (хоч його й немає у Facebook) я й передам естафету цього челенджу, бо серед його улюблених вже з’явилися і паперові книжки. А мені цікаво, про що вони.

10/10 - книга, яку я читаю зараз (насправді їх дві)
Насім Ніколас Талеб. Шкура у грі.
Ювал Ной Харарі. 21 урок для 21 століття.
Перший (Талеб) - американський фінансовий аналітик і біржевий трейдер ливанського походження, який передрік фінансову кризу 2008 року і став всесвітньовідомим завдяки своїм «чорним лебедям», виявився ще й православним християнином. Пару років тому я купив його «Антикрихкість» собі в подарунок у паперовому варіанті, але врешті-решт довелося купувати аудіокнигу, бо слухати в той момент було зручніше ніж читати. А декілька тижнів тому завдяки Анатолію Сахно (йому й передам челендж) розпочав читати останню книгу Талеба «Шкіра у грі». Процитую місце, де я зупинився (дуже символічно, бо воно про обрання віри народом, що жив на наших теренах ще до Володимирового хрещення і історія вибору якого трохи нагадує історію описану нашими літописцями): 
«Таку стратегію пошуку оптимального серед необов’язково великої кількості варіантів, імовірно, використовували хазари, коли обирали собі віру між ісламом, юдаїзмом і християнством. За легендою, до них прибули три високоповажні делегації (єпископи, рабини і шейхи) щоб якнайвигідніше себе «продати». Хазарські правителі запитали християн: «Якби вам довелося обирати між юдаїзмом та ісламом, що ви обрали б?» - «Юдаїзм», - відповіли ті. Тоді хазарські правителі запитали мусульман: «Що для вас краще - християнство чи юдаїзм?» - «Юдаїзм», - відповіли мусульмани. Урешті-решт хозари прийняли цю релігію». (від мене - нажаль легенда або Талеб не розповідають, що на подібне запитання відповіли юдеї).
Про другого (Харарі) мені декілька років тому розповів Костянтин Іванченко, з яким я теж залюбки тепер поділюся челенджем. На противагу Талебу, який не приховує, хоч і не афішує свою православність, Харарі виявився відвертим атеїстом і відкритим геєм єврейського (а значить біблійного) походження. Але це не завадило йому бути цікавим мислителем, що ставить неординарні і цікаві запитання, на які нам всім шукати відповіді. Тоді я прослухав у форматі аудіокниг, які чесно придбав на Yakaboo, його «Sapiens» і «Homo Deus». Раджу для розширення уявлення про історію людства та його перспективи. Нажаль, аудіокнижки можна знайти лише російською, бо в Україні індустрія їх виробництва так і не розвинулася. «21 урок для 21 століття» я хотів придбати давно, але не хотів російською, бо дізнався, що деякі неполіткоректні щодо путінського режиму речі у російському перекладі були підредаговані. І от, коли ми вчергове зібралися на вихідні за місто, я не витримав і замовив собі паперову книгу і тепер потихеньку читаю. Зараз, наприклад, я тут і знову тут Україна (цікаво, як це місце перекладено російською): 
«Унаслідок цього людство мало розробити цілковито нові моделі - ліберальну демократію, комуністичну диктатуру й фашистські режими, і це тривало понад сто років жахливих воєн і революцій, - щоб поексперементувати з цими моделями, відсіяти зерно від полови й упровадити найліпші рішення. Дитяча праця в діккенсівських вугільних шахтах, Перша світова війна й Великий український голодомор 1932-1933 років - ось лише мала частка вартості навчання, яку людство сплатило.
Виклик, який кидають людству в ХХІ столітті інформаційні й біотехнології, можна стверджувати, значно серйозніший, ніж виклики минулої епохи…» 

Що ж, на цьому мій книжковий челендж завершено, хоч перелік книг, які вплинули чи вразили, можна було б продовжувати.

#book_challenge_GK

вівторок, 26 травня 2020 р.

"Біблія. Сучасний переклад. 2020". Щиро радію, але радість моя недосконала…

Рецензія (поверхнева і емоційна) на видання Українського біблійного товариства "Біблія. Сучасний переклад. Перше видання. 2020."


Щиро радію, тримаючи в руках примірник нового видання Українського біблійного товариства, яке презентує його як плід роботи, розпочатої ще 1992 році. Щиро вітаю перекладачів.

Але радість моя недосконала… Бо недосконалим є видання, яке презентоване як плід 28-річної роботи. І це одразу помічаєш, коли береш його в руки. Я розумію, що якість перекладу визначається не якістю папіру, дизайну верстки чи машини, яка друкувала. І не поверхневим оглядом видання. Але від нової книги, яка ще й Книга книг, яку плануєш постійно брати в руки і з якою тобі працювати, очікуєш і зовнішньої довершеності і відповідності книжковим і науковим стандартам ХХІ століття. Нажаль…

У мене є видання Біблії Українського біблійного товариства і того самого 1992 року і «Четвертий повний переклад» 2011-го, тому можу порівнювати не тільки із закордонними виданнями накшталт «женевського» чи «брюсельського». І, нажаль, порівняння не на користь нового видання.

По-перше, на книзі жодної інформації про друкарню чи про наклад. Та й про саме видання - лише одна сторінка передмови, скромно підписана Видавничим відділом УБТ. Навіть видання 1992 року мало вступ із загальними відомостями про Біблію, про її склад і канон, про історію українских перекладів і особливості видання. А ще там були карти, ілюстрації на початку кожної книги, а ще додатки у кінці: важливі історичні дати, список скорочень, міри і ваги, церковні читання на цілий рік для православних і католиків, біблійно-богословський показник тощо. Видання 2011 року є кращим вже у змісті, де наведені, поруч з повними назвами біблійних книг, прийняті скорочення, та змістовна передмова на 9 аркушах. В кінці вказані вихідні дані, хоча вибір друкарні дивує: м. Тверь, проспект Леніна (назву країни скромно опущено). А ще у «сучасному перекладі» відсутні т.зв. второканонічні 11 книг Старого Завіту, які були у виданні 2011 року. Я розумію, що цьому теж є «канонічні» пояснення.

А про колектив, який стільки років працював над «сучасним перекладом» у скромній передмові 2020 року сказано, що це «відомі в Україні церковні і громадські діячі спільно зі знавцем давніх мов, велики ентузіастом в галузі біблієзнавства і патріотом української мови, лауреатом Шевченківської премії, доктором богослів’я, о. Рафаїлом Турконяком». Я думаю, що не тількі мені було б цікаво дізнатися хто вони, ці люди, і чому над перекладом працювали «церковні і громадські діячі», а не знавці древніх мов і біблеїсти? Тут я подумав, що можливо це просто перевиданий текст о. Рафаїла, але порівнявши нове видання з Біблією, виданою Східноєвропейською гуманітарною місією у 2016 році, на якому прямо написано «Переклад проф. Рафаїла Турконяка», я побачив, що тексти, приняймні псалмів, все ж таки відрізняються. А це означає, що або є реальний колектив перекладачів, який працював з текстами першоджерел і радився з о. Рафаїлом, або колектив редакторів, який «осучаснював» переклад о. Рафаїла.

І це не єдине, що мене напружило на одному листочку передмови. Там говориться, що «завдяки Синодальному російському перекладу, яким донедавна користувались і українці, чимало біблійних імен і назв місцевостей увійшли не лише в культурну пам’ять українських читачів Біблії, а й застосовані попередніми перекладачами Біблії українською мовою, ми вирішили залишити їх у звичному для читача написанні, наприклад: Єва (гебр. Хавва), Ісаак (гебр. Їцхак), Мойсей (гебр. Моше)…» тощо. Розумно і аргументовано, але… 
Відкриваю я Книгу псалмів, знахожу відомий кожному українцеві 50 псалом і з подивом читаю: 
«1. Псалом Асафа. 
Бог над богами - Господь…» 
А відоме всім нам 
«1. Псалом Давида, коли він взяв собі за дружину Вірсавію… 
Помилуй мене, Боже, задля милості Своєї…», 
тепер нумерується Псалом 51. 
А як же повага до «культурної пам’яті» і «попередніх перекладів»? 
Відкриваємо переклад УБТ 2011 - Псалом 50 - це Псалом 50, а в перекладі 1992 року він має подвійну нумерацію з повагою до західної і східної традиції 51(50).

Є в мене питання і безпосередньо до тексту, але тут я схильний поважати непросту працю філологів і богословів і довіряти тим, хто знає набагато більше за мене і фахово займається біблійними перекладами. 
Хоча, відкривши першу ж сторінку першої книги Біблії - Книги Буття, я знов побачив про Духа Божого, який «ШИРЯВ над поверхнею води». Це я до «сучасності» перекладу.
А потім звертаю увагу на слова-заповідь Бога першим людям: «Плодіться і множтеся, та наповнюйте землю, ВОЛОДІЙТЕ нею і ПАНУЙТЕ над рибами морськими та птахами небесними - над усім живим, що рухається на землі!» Достатньо подивитися довкола, щоб зрозуміти, що людство вже ДОВОЛОДІЛОСЯ природою і ДОПАНУВАЛОСЯ над тваринами. А це означає, що той, хто робить «сучасний переклад» має розумітися не тільки на давніх мовах, але й на сучасних сенсах і викликах перед людством. Але, щоб не займатися тільки критикою, скажу, що з цими словами і сенсами історії про створення світу і перших людей, я мав справу, коли писав «Біблійні історії для дітей», для сучасних дітей. І тоді, замість «Дух Божий ширяв над поверхнею води» я написав «Дихання Боже було над водою». А замість того, щоб використовувати термін «ПАНУЙТЕ над», яке до українських перекладів увійшло з російського синодального «ВЛАДЫЧЕСТВУЙТЕ над», взяв більш багатогранне як в богословському так і в екологічному сенсі слово «ГОСПОДАРЮЙТЕ над». І в цьому не було нічого нового, бо в забутому усіма церковнослов’янському тексті використовується термін «ГОСПОДСТВУЙТЕ», яке для російськомовних нагадує про господ (панів і владик), а для нас українців асоціюється з Господом і господарюванням.

Але на цьому моя критика, сподіваюся конструктивна, завершується. І я знов радію, тримаючи в руках ще один, вже 8-й в моїй бібліотеці переклад Біблії українською мовою, який, як і інші, але в першу чергу, я буду використовувати, коли працюватиму з текстом і сенсами Святого Письма. Саме наявність декількох перекладів дає можливість глибше і багатогранніше розуміти біблійні тексти і істини. 

А на останок я хочу процитувати о. Рафаїла Турконяка, який сказав, що «кожне покоління має мати свій переклад Біблії». А ще хтось сказав, що зважаючи на швидкість розвитку сучасної мови, кожні 10-15 років має з’являтися новий переклад Святого Письма. Тому ще раз вітаю усіх нас з новим виданням від Українського біблійного товариства і раджу його замовляти на сайті УБТ і читати. А філологам і бібліїстам, спільно з видавцями, продовжувати роботу над вдосконаленням і розмаїттям видань Біблії українською.

P.S. А ще хотілося б, щоб "сучасний переклад" був доступний і в електронному вигляді для тих, хто читає і працює за допомогою сучасних гаджетів і користується, наприклад, найпопулярнішим в світі біблійним додатком YouVersion (bible.com), де окрім перекладів Куліша з Пулюєм, Огієнка і Турконяка, є й «Свята Біблія: сучасною мовою», і це ще один переклад, на який я звернув увагу, коли дописував цей блог.





неділя, 24 травня 2020 р.

Онлайн-трансляції богослужінь і онлайн-служіння Церкви

Виступ (відредагований і доповнений) на онлайн-вебінарі “Типікон і сучасність: сповідь і причастя у часи пандемії” у Київській православній богословській академії 12 травня 2020 року.

Моя тема — це трансляція богослужінь онлайн і онлайн-богослужіння Церкви. Тому я одразу хочу наголосити, що трансляція богослужінь онлайн і онлайн-богослужіння — це різні речі. Пояснити, можливо, таку складну річ я спробую в євангельський спосіб на дуже простому прикладі. Майже притчею, але дуже сучасною.
Всі знають про службу таксі Uber. Є три етапи, як Uber змінює реальність ринку таксі в будь-якому місті, куди воно заходить. 
  • Спочатку Uber заходить як одне з таксі, нове таксі, і користувачи та учасники ринку сприймають Uber як звичайне таксі. 
  • Але потім, завдяки додатковим послугам, які роблять їх роботу і можливість користатися їх послугами більш технологічно, більш зручно і більш надійно і навіть спостерігаючи за рухом Вашого таксі, Uber фактично змінює правила гри. 
  • І на третьому етапі вже інші служби таксі працюють, як Uber. 
Таким чином, таксі взагалі виглядає інакше, ніж декілька місяців до цього. 
Вибачте за таке порівняння, але знов пошлюся на те, що Господь, пояснюючи важливі речі, говорив притчами, наводив дуже прості і дуже зрозумілі слухачам приклади.
Тепер давайте подивимося на те, що відбувається зараз із нашими богослужіннями. 
  1. Перший етап — це звичайне богослужіння транслюється. 
Ми вже звикли до цього. З 90-х років відбуваються трансляції богослужінь Різдва і Великодня на центральних каналах. А десь, як от в Преображенському соборі в Києві вже близько 10 років, трансляція богослужінь ведеться в постійному режимі. Ці трансляції сприймалися донедавна як додаткова функція для особливих категорій людей — хворих в лікарнях, стареньких немічних вдома, точніше тих, хто не може прийти (є багато категорій). Або це сприймалося як ознака дуже сучасного храму. Але 2020 рік і COVID-19 усе змінив, і трансляції стали масовим явищем. І ми побачили іншу тенденцію. І вже можемо аналізувати її інакше.
Якщо раніше ми говорили про те, що віруючі все одно будуть ходити у храми, що традиційним віруючим ці трансляції не потрібні, то тепер ми чітко знаємо, що на цей Великдень саме воцерковленим віруючим трансляції богослужінь були дуже потрібні. І саме вони (скажу жартуючи) молилися за те, щоб у них був гарний зв’язок і стабільний інтернет.
2. Другий етап – трансляція богослужіння змінює богослужіння.
Але, коли ми подивимося на ці трансляції, то побачимо, що вони змінюють наші уявлення про богослужіння. Тому що трансляція дає можливість більше побачити. Добре це чи погано? Якщо б це було погано, то в наших храмах ніколи б не з’явилися розписи, різьблені позолочені іконостаси, наші богослужбові хороводи з виходами/входами, розмаїття найкрасивіших піснеспівів тощо. Тобто насправді зовнішня сторона присутня і в нашому богослужінні, навіть у традиційному.
Проблема, яка виникає під час трансляції: що показувати і як показувати? 
І тут ми ще на порозі певного осмислення, бо ця наша трансляція вже не просто данина моді чи урочиста подія раз чи два рази на рік, а відбувається в постійному режимі. 
Вже маємо два типи зйомки під трансляцію: 
  • Трансляція з операторами і переносними камерами.  Таким чином здійснювали трансляції великодніх, різдвяних богослужінь на центральних каналах. 
  • Трансляція зі стаціонарних камер, якими обладнаний храм. Наприклад, Преображенський собор в Києві обладнано саме стаціонарними камерами.
І я маю сказати, що особисто мені дивитися більш статичну картинку і не бачити «блукаючих» в пошуках кадру операторів ближче, ніж постійно бігати разом з оператором чи режисером по богослужінню.
Проблема: З почату 2000-х років я багато коментував трансляції богослужінь. І те, що мене дуже хвилювало, турбувало і навіть дратувало, — це «безумні очі» оператора чи режисера. Коли людина не розуміє, що відбувається, коли людина знімає все, що їй здається красивим, прекрасним, але це не прив’язано до реального богослужіння. 
Перспектива — це «розумні очі». В нас був досвід створювати цілі режисерсько-операторські групи під трансляції, був досвід безпосередньої допомоги режисерам трансляції. І зараз, я думаю, до цього приходять ті, хто організовує трансляції: біля пульту чи з камерою має бути людина, яка розуміється на тому, що відбувається, в якій     послідовності і де головне. 
І тут має відбуватися зміна. Бо, якщо є онлайн-трансляція, то і саме богослужіння має враховувати те, що ведеться зйомка. І таким чином максимально бути дружнім для роботи камер, операторів і, врешті-решт, комфортним для очей і розуму глядача.
Невикористані можливості
З іншого боку, технології дають більше можливостей інтерактиву. Зараз ми використовуємо тільки лайки (в смислі Like ) і лайки (в сенсі коментарів, коли ми можемо або полаятися або подякувати за богослужіння). Але насправді сама технологія, яку ми використовуємо, дає набагато більше можливостей. І тут дійсно звичайні богослужіння мають відбуватися з урахуванням трансляції. І трансляції з технологічними можливостями в певний спосіб змінюють богослужіння.
«Плюси» і «мінуси» трансляцій
Ще трошки зупинюся на тому, які є «плюси» і «мінуси» в трансляції. Можна про це говорити годинами. Але зараз я коротко, буквально кілька тез. 
– По-перше, величезний плюс. Вперше за тисячоліття, навіть більше, ми можемо виконати те, що було за апостольських часів, — всі разом зібрані в одному місце, на одне і те ж. Це можливість, як за часів першої Церкви, всім бути на богослужінні разом зі своїм єпископом або, навіть, з Предстоятелем Церкви. І ми побачили, що якраз лідерами трансляцій по переглядах були саме трансляції богослужінь Предстоятелів Церков. Сотні тисяч, а на Великдень, можливо, й мільйони, людей були разом безпосередньо в одному місці, в один час. Правда, це місце було віртуальним для тих, хто дивився. Але це було реальне богослужіння, яке транслювалося онлайн.
– «Мінус», і можливо, трошки «плюс» (для подальшого розвитку і місцевих богослужінь, і трансляцій), це те, що богослужіння починають оцінювати і порівнювати через критерії суто естетичні, зовнішні. Також є спокуса «поблукати» богослужіннями, як по каналах, «поклацати» по богослужіннях. Знову ж, сам тип трансляції не спонукає до молитви, а, скоріше, до перегляду. 
– З іншого боку, великий «плюс», що зробити трансляцію дуже просто. Навіть з невеличкого храму, де є мобільний телефон і стабільний інтернет, можна робити трансляції. Але чи потрібно? — це величезне питання, але я не буду тут зупинятись.
Інша історія, коли немає стабільного інтернету — неможлива трансляція. Але можливо поєднувати онлайн і реальність. І це можливо і дуже важливо. Священник місцевої парафії може рекомендувати, яку трансляцію переглядати, чи давати посилання, чи радити щось своїм парафіянам. А потім доповнювати цей онлайн реальною участю в таїнствах. Я в кінці про це буду говорити і наведу реальний приклад.
– «Плюс»: Наші трансляції і технологічні речі дають більше можливостей для просвіти, для пояснення богослужінь, але це не той спосіб, коли просто коментатор щось фоном говорить, забиваючи піснеспіви і фактично перебираючи на себе основну увагу. Тут треба застосовувати інші технологічні можливості, які ми маємо. 
– «Мінус» і це побачили ті, хто реально намагався дивитися трансляції цьогоріч під час Великого посту: непросто молитися перед телевізором або перед монітором. Це дуже непроста річ, і з тут теж треба напрацьовувати певні традиції. 
Маленька пропозиція: можливо, потрібно щось на кшталт віртуального іконостасу, щось нерухоме на екрані або постійна іконка Христа чи свята в лівому чи правому куточку як логотип каналу (до речі, які теж називають іконками, невипадково, напевно, для нас). Щоб людина могла зосередитися на чомусь, коли потрібно і не відволікалася, а не просто «бігала» разом з камерою, переключаючись з кадру на кадр… Це теж треба обговорювати.
– «Плюс», і ми про це вже говорили, в тому, що все видно набагато краще, і видно те, чого віряни зазвичай ніяк не можуть побачити, коли просто присутні в храмі. 
– Але, одночасно, «мінус» — видно, як себе веде духовенство у вівтарі, як ведуть себе церковнослужителі: як вони ходять, розмовляють, сміються, чухаються і багато іншого. Тобто по факту священнослужителі ще не враховують того, що їх знімає «прихована камера». Це теж певна культура, естетика, якій треба вчитися. Тим священникам, які роблять трансляції, я раджу хоч раз подивитися ефір. Вони багато цікавого про себе збоку побачать. Бо зазвичай у нас одні служать, інші транслюють, треті дивляться. І от тим, хто служать, дуже важливо на себе подивитися хоча б раз з боку. Це вас дуже змінить.
Можна продовжувати, але це тема для окремої професійної дискусії.
3. Третій етап – поява онлайн-богослужіння і інших онлайн-служінь.
Наступний можливий етап розвитку — створення чи поява іншого типу богослужіння, онлайн-богослужіння. Або поруч із трансляціями богослужінь виникають і стають традиційними інші онлайн-служіння Церкви. Не треба концентруватися тільки на онлайн-трансляції богослужінь. Насправді онлайн дає можливість розвивати і інші служіння Церкви, які ніколи не замінять традиційне богослужіння, де є безпосереднє спілкування, чи дотик, чи обійми, чи причастя від однієї чаші… Але в онлайні є інші можливості і їх треба використовувати Церкві.
Знову я спробую розділю кілька речей і скажу, що це багато в чому про майбутнє, але світ змінюється дуже швидко і дещо з майбутнього існує або створюється вже сьогодні. Повторюся, що треба відрізняти трансляцію богослужіння онлайн від онлайн-богослужіння. Онлайн-трансляція  – це трансляція того, що відбувається в реальності. Вона дає можливість долучитися до того, що є в реальності за допомогою трансляції.
Інше — віртуальна реальність як така. Я думаю, що ми, можливо ще за нашого життя, яким би дивним чи неймовірним це нам всім сьогодні не здавалося, але побачимо віртуальні храми, куди можна буде потрапити лише через засоби віртуальної реальності (окуляри, костюми тощо). Я думаю, що це в принципі можливо, і над цим починати думати треба вже зараз.
Але ще є те, що називається змішаною реальністю, коли віртуальне поєднуються з реальним. Це те, що ми маємо навчитись робити під час богослужінь вже зараз. Є таке поняття як доповнена реальність, коли реальність у онлайні доповнюється додатковими функціями і можливостями. І тут великий простір для творчості під час трансляції наших богослужінь. Це і «віконця» додаткові з тією самою іконою свіа, якісь текстові пояснення, вказівки тощо. Тобто те, що зможе зробити нашу онлайн-трансляцію більш просвітницьки насиченою. Хочемо ми того чи не хочемо, подобається нам це чи ні, але якщо людина біля телевізора чи монітора ком’ютера, вона звикла, що картинка змінюється, віконця закриваються/відкриваються. Це інший тип сприйняття. Коли людина зайшла у храм, від усього відсторонилася, вона може стояти спокійно, дивитися в одну точку. Але коли людина біля телевізора чи біля комп’ютера, у неї включаються інші механізми сприйняття інформації. І ми можемо наповнити простір її екрану просвітницькою інформацією, яка або буде допомагати їй зосереджуватися (подібно до виголосу диякона «Будьмо уважні!» під час звичайного богослужіння), акцентувати увагу, не відволікатися і пізнавати все те, що знаємо про богослужіння ми, священнослужителі і богослови, і дуже рідко розповідаємо своїм парафіянам.
А є й інша сторона — так звана доповнена віртуальність. І ось тут поєднання онлайн-трансляції богослужіння з реальним причастям — це те, що вже сьогодні можна робити. Насправді, ми всі можемо подивитися трансляцію але не можемо причаститися через екран. І тут місцевий священник може організувати доставку причастя тим парафіянам, для кого це важливо і потрібно. 
Наприклад, мій особистий досвід Великоднього причастя цього року. У Великий четвер я звершив в самоізоляції богослужіння, в кінці якого, за тією самою традицією як всі священики готують «запасні» дари, підготував причастя для своїх постійних парафіян. Я розробив цілу технологію «благочестивої» упаковки з урахуванням легкої та екологічної утилізації. Перед цим протягом кількох днів я списувався в месенджерах зі своїми постійними парафіянами, для кого причастя на Пасху є важливим, повідомляв кожного особисто, пояснював як все буде відбуватися, відповідав на запитання. Я вибудував собі маршрут і таймінг, щоб люди знали о котрій приблизно я під’їду. Я купив паперові пакетики для заварювання чаю, в які поклав кожну часточку причастя. Потім я це поклав у пакетик із целофану, який потім може використовуватись для різних святих дрібничок. А сам паперовий пакетик можна спалити навіть у квартирі без жодних проблем. 
І, відслуживши у Великий четвер літургію, я потім 5 годин по місту розвозив (у масці і рукавичках) своїм парафіянам святе причастя, щоб вони змогли в пасхальну ніч подивитися трансляцію і причаститися. Я ще зробив і розіслав особливе послідування молитов для тих, у кого з якихось причин не буде трансляції. 
Таким чином, Великодня онлайн-трансляція була доповнена реальною можливістю причаститися. По факту, це доповнена віртуальність, коли реальним причастям можна доповнити онлайн-трансляцію богослужіння. В селах і невеличких містечках все може бути набагато простіше (бо не треба їздити десятки кілометрів по великому місту, оминаючи пробки) і інакшим, наприклад, там де храм не закритий, парафіяни можуть протягом дня підходити для індивідуального причастя з дотриманням усіх рекомендацій МОЗ і традицій Православної Церкви.
Але онлайн-служіння Церкви — це не тільки і не стільки онлайн-богослужіння чи трансляції. Це можливість спілкування, проповіді. Це можливість онлайн-агап. Якщо ми не можемо після служби пити каву чи чай разом, ми можемо зустрічатися в ZOOM щоб поспілкуватися, кожен зі своєю кавою. 
Це можливість онлайн-читання і тлумачення недільного Апостола і Євангелія. Наприклад, у мене цьогоріч був досвід онлайну Страсного тижня день за днем. До півтори тисячі переглядів збирали відео, на яких ми читали Святе Письмо про події кожного дня перед Воскресінням і тлумачили це протягом півгодини—сорока хвилин. І я це робив таким чином, щоб моя трансляція завершилася до початку онлайн-трансляції служби з Михайлівського. Тобто таким чином я це поєднував і після спільного читання Святого Письма, запрошував людей на перегляд трансляції богослужіння. 
Знову ж, технології відкривають можливості для онлайн-просвіти і онлайн-освіти: це Facebook-групи, події в Facebook, ZOOM-зустрічі, трансляції, YouTube-канали, Googleclassroom (хоч  Google і проти надання послуг релігійним організаціям, але треба їх переконувати робити виключення для недільних шкіл) тощо.
P.S. Замість висновку (мій пост у Facebook)

Коли відбувався цей вебінар і я робив свою доповідь, то онлайн-літургія о. Игоря Савви ще не була топ-темою для обговорення. Можливо, це мінус для тих, хто зараз просить мене прокоментувати цю подію, а я не хочу робити це поспіхом. З іншого боку, цей виступ, ніяк не пов’язаний з емоційним обговоренням минулого тижня і говорить не про конкретний випадок, а про тенденції і перспективи розвитку богослужінь у співпраці з технологічними можливостями.
Але, щоб не здавалося, що я ухиляюся від дискусії, скажу коротко: я за те, щоб в нашій Православній Церкві України були можливі дискусії і літургічна творчість віталася; я пропоную не протиставляти одне одному, а розрізнити — традиційні форми богослужінь, трансляції богослужінь і онлайн-богослужіння. Перше вже сформоване і нікуди не зникне, а от друге і трете — це те, що буде розвиватися і потребує творчості, вивчення і обговорення. І добре, що цей процес вже розпочався.