В воскресение на Андрея умер Андрей из «Воскресения»

RIP

Андрей Сапунов (солист группы "Воскресение") умер сегодня (13 декабря 2020 г.) в воскресение, в день святого апостола Андрея Первозванного (в свой день ангела).

Символично и грустно.

Во блаженном успении вечный покой...

"Звон, звон, звон...

Малиновые реки

Испокон

Вовеки..."

Голос Сапунова один из самых узнаваемых и, одновременно, практически не отличимый от голосов авторов песен (Алексея Романова и Константина Никольского), которые он исполнял в составе группы «Воскресение». Особенно это касается Никольского, который позже записал все свои песни отдельно от «Воскресения». Но это будет потом, а в 1981-1982 на наших бабинных магнитофонах, в наших наушниках и из наших окон, «Ветерок», «Музыкант» и «Ночная птица» звучали голосом Сапунова. Помню, как мы, восьмиклассники, провожали наших одноклассниц после моего дня рождения и кричали уснувшему городу «Забытую песню несет ветерок»…

Что касается Романова, то написанные им песни, но исполняемые Сапуновым, продолжают ассоциироваться с последним, т.к. автор сам эти песни не пел (по крайней мере до 2016 года). У него свои хиты, где он сам поет как никто другой.

Но есть у Сапунова и своя, написаная вне (точнее между) «Воскресениями», песня, которую можно считать его главным хитом. Это «Звон». Здесь музыка Сапунова, а слова Александра Слизунова. 

После распада в 1982-м «Воскресение» возродилось в 1994-м. Были перезаписаны старые песни (кроме песен Никольского) и написано несколько новых. Тут Сапунов написал несколько хитов на слова Александра Бутузова - того, который читал Экзюпери между песнями «Машины времени» в программе «Маленький принц» 1979 года.

В 2016 Сапунов ушел из «Воскресения». Основным поводом считается его отказ ехать на гастроли в оккупированный Крым и возникшие на этой почве разногласия с Романовым. Однако, думаю, подлинные причины глубже. Как глубже были тексты и голос, который их доносил до нас, и человек, которому этот голос принадлежал.

А сегодня, вспоминая Андрея Сапунова, я составил свой ТОП-10 исполняемых им песен. 

 

Для тех, у кого Apple Music, я составил подборку из этих песен. 

Для остальных - список воспроизведения на YouTube.

Тут же позволю себе процитировать некоторые, особенно тронувшие меня в юности фразы, которые не утратили актуальности и сегодня. 

1979-1982

Один взгляд назад (Ветерок) (К. Никольский)

«Забытую песню несет ветерок

В задумчивых травах звеня,

Но помню, что есть на земле уголок

Где радость любила меня

…

Может не совсем я забыл

Время когда радость меня любила,

Может быть один взгляд назад

Мне откроет в будущее глаза».

Музыкант (К. Никольский)

«Повесил свой сюртук на спинку стула музыкант

Расправил нервною рукой на шее чёрный бант

Подойди скорей поближе, чтобы лучше слышать

Если ты ещё не слишком пьян

О несчастных и счастливых, о добре и зле

О лютой ненависти и святой любви

Что творится, что творилось на твоей земле

Всё в этой музыке — ты только улови».

Ночная птица (К. Никольский)

«О чём поет ночная птица

Одна в осенней тишине,

О том, с чем скоро разлучится

И будет видеть лишь во сне.

О том, что завтра в путь неблизкий,

Расправив крылья, полетит,

О том, что жизнь глупа без риска,

И правда всё же победит».

Сон (А. Романов)

«Снилось мне, что впервые за много лет

Счастье почему - то улыбнулось мне.

Призрачное счастье в суматохе лет.

Жаль, что это только снилось мне…

Снилось мне, что печали кончаются,

Люди одинокие встречаются.

Встретятся, молчат и улыбаются.

Жаль, что это только снилось мне…».

Я ни разу за морем не был (А. Романов)

«Может я не совсем понимаю

Явной выгоды тайных измен.

Отчего-то я чаще теряю,

Ничего не имея взамен».

Я привык бродить один (Солдат вселенной) (А. Романов)

«И я бежал из ледяного плена.

Слишком мало на земле тепла.

Но я не сдался, я солдат Вселенной

В мировой войне Добра и Зла».

Случилось (А. Романов)

«А мир пожалуй стоит изменить,

Пусть станем мы добрей и старомодней.

Доверчивей, наивнее любить

И искренней, а стало быть свободней».

1993

Звон (А. Сапунов - А. Слизунов)

«Звон, звон, звон...

Малиновые реки

Испокон

Вовеки…»

2003

Мне говорили (А. Сапунов - А. Бутузов)

«Мне говорили, просто и внятно:

"Жизнь - это пятна, это понятно?"

Я говорил: "Да, это мне ясно,

Где было чисто, там станет грязно

…

Мне говорили неоднократно,

И между прочим, и между делом.

Мне говорили, что жизнь - это пятна,

Черные пятна, на чистом и белом».

Листопад (А. Сапунов - А. Бутузов)

«Листопад навевает скуку

Предлагая в тоске спасенье

Как во сне возникают звуки

На кленовом холсте осеннем

Улетают из неба птицы

И уносят с собою небо

Научиться бы мне молиться

И любить научится мне бы

…

А дороги уходят в небыль

Пелена застилает лица

Научиться учиться мне бы

Научиться бы мне молится

И водицею из колодца

Мне напиться бы, до упаду

Чтоб о зиму не исколоться

Не осыпаться листопадом».

20.10.1956. - 13.12.2020.

Церква і короновірус (пізнавальна соціологія)

Щороку знахожу цікаві ньюанси у соціології від Центру Разумкова, які змушують замислитися. Там багато цікавого і важливого, але як людина, яка аналізує ці дослідження щороку, волію зосереджуватися на ньюансах. Все інше буде у новинах.

Храми і короновірус

Спочатку висновки:

- більшість українців не відвідувало храми під час весняного локдауну і не відвідує їх зараз;

- більшість українців за те, щоб в храмах суворо дотримувалися епідеміологічних норм, або взагалі, щоб храми були закритими (хоча тут є регіональні відмінності).

Тепер цифри і ньюанси:

Відвідування богослужінь.

- На запитання "Як часто Ви відвідуєте богослужіння?" абсолютна більшість українців відповідає позитивно і якщо приплюсувати найбільш популярні відповіді (раз на тиждень, раз на місяць і на великі свята), то отримаємо 88%. 

Але я б сприймав це як бажане, а не як дійсне, бо:




Але цифри стають цікавішими, коли ми подивимося на регіональні та конфесійні ньюанси.

За останні десять років майже на 12% зменшилося тих, хто вважає для себе Церкву моральним авторитетом і майже на 13% збільшилося тих, хто Церкву моральним авторитетом не вважає. І тепер суспільство ділиться майже навпіл: 44,5% на 39,7%. Цю тенденцію я помітив ще рік тому, але цьогоріч звернув увагу на те, що ситуація на Заході і Сході країни кардинально відмінна.

- На запитання "Чи відвідували Ви богослужіння минулої неділі?" 81,7% українців відповіли "Ні" і лише 17,7% - "Так".

- На запитання "Чи відвідували Ви церкву під час жорсткого карантину у березні-травні?" 67,5% відповіли "Ні", 25,6% - "Так, але значно рідше", і лише 6,7% відповіли "Так, відвідував так само, як і до карантину" (наскільки я розумію - це й ті, хто відвідує і раз на місяць, і на великі свята).

Як мають функціонувати храми?

45% українців вважають, що "храми і молитовні будинки під час короновірусної пандемії мають функціонувати тільки з обмеженнями та суворим дотриманням усіх санітарних правил".

36% вважає, що взагалі "під час пандемії храми і молитовні будинки не повинні відчинятися, бо це небезпечно".

І лише 11,8% вважають, що "храми і молитовні будинки мають бути відчиненими, щоб люди могли помолитися за здоров'я своє та інших.

Є тут і цікавий регіональний ньюанс.

За варіант, що храми мають бути відкритими з дотриманням усіх санітарних норм, більшість українців на Заході (59,9%) і в Центрі (50,5%). На Сході таких 31,3%, а на Півдні - 27,9%. 

А от за те, що храми мають бути взагалі зачиненими більшість українців на Півдні (62,9%) і на Сході (48,1%). На Заход за закриття храмів 20,7%, а в Центрі - 29,1%.

Греко-католики - онлайн, православні - поза зоною досяжності?

87% українців не дивилися онлайн-трансляції богослужінь під час пандемії.

Дивилися лише 12,9%. А те, що не змогли відповісти на це запитання лише 0,1% опитаних свідчить про те, що про онлайн-трансляції з церков під час пандемії знали всі.

На відміну від Центра, Півдня і Сходу України, де кількість онлайн-парафіян не первищує 5%, на Заході дивилися онлайн-богослужіння 39,4% українців. 

Ще цікавіше з конфесійною приналежністю. Відсоток православних, які хоча б раз більш ніж за півроку трансляцій звернули на них увагу, не перевищує 15% (ПЦУ - 14,4%, МП - 8%). При цьому у греко-католиків ситуація кординально інша: 55,7% брали участь в онлайн-відправах, а серед тих, хто цього не робив (44%), неприпустим такій формат для себе вважає лише 5,2%. В той час для православних МП онлайн-формат є неприпустимим для 22,6% вірян (для порівняння у ПЦУ таких 16,8%). 

Що це означає? Як мінімум те, що з березня місяці з тих 86% православних, які відвідували храм хоча б раз на місяць, 70% не відвідали ані реального, ані віртуального храму.

На втіху, можу сказати лише те, що якщо порівняти відсоток православних і греко-католиків серед українців (відповідно 62,3% і 9,6%), то виходить, що від загальнонаціональної віруючої «аудиторії», яка все ж таки дивилася богослужіння, 8% - це православні, а 7,5% - це греко-католики. Дуже непогана «доля» у порівнянні з іншими трансляціями у неділю зранку ;) 

А тепер про ньюанси, помітні лише тоді, коли ти уважно слідкуєш за процесами

"Чи є для Вас сьогодні Церква моральним авторитетом?"

На Заході вважають Церкву моральним авторитетом 76,6% українців, а не вважають лише 12,7%.

А от на Сході моральним авторитетом для себе Церкву вважають лише 23,1%, а не вважають аж 67,3%.

На Півдні країни ситуація схожа зі Сходом, а в Центрі така, як і в середньому по країні. 

Виявляється, що вважати моральним авторитетом для себе і довіряти або позитивно ставитися, це зовсім різні речі.

Бо традиційно довіряють Церкві 60% українців, а позитивно ставляться, принаймні до Православ'я - 75,8%. Та й віруючими себе вважають - 67,9% наших співгромадян.

Загальна аналітика і результати дослідження на сайті Центру Разумкова

У день першої зустрічі з Блаженнішим я отримав пророцтво, пов’язане з його смертю...

Цей текст був написаний 23 листопада 2015 року до 80-річчя Блаженнішого Митрополита Володимира і через рік після його смерті. Тоді це було опубліковано в блозі на ТСН і на "Православії в Україні". І ось сьогодні, в день 85-річчя БМВ (як ми називали його позаочі і в робочій переписці), я згадав про цей текст, бо прямо переді мною той самий малюнок. А ще з'ясувалося, що цього дуже особистого тексту не було в моєму особистому блозі. Тепер є. 

Багато людей будуть згадувати і розповідати про нього. Не буду оригінальним і запропоную власну історію першої зустрічі, під час якої був натяк і на день прощання з Блаженнішим.

Було це на Трійцю 1993-го. Ми, троє друзів-студентів філософського факультету Київського університету, за традицією, прийшли на велике свято в Лавру. Один із нас готувався до іспиту під деревом на оглядовому майданчику за Трапезним храмом. Другий малював (до речі, про пророчий зміст цього малюнку, який зберігся в мене і до цього дня, я розповім пізніше). А я пішов у храм і вперше потрапив на богослужіння, яке звершував Блаженніший Митрополит Володимир.

На той час паралельно з університетом я вже навчався в семінарії, викладав «Історію релігій» у школі, збирав церковну бібліотеку і чув багато різних проповідників. Але та проповідь мене надзвичайно вразила: вона була проста і водночас глибока. Її слова давали привід для роздумів студентові і при цьому торкалися серця старенької бабусі, яка стояла поруч у переповненому храмі. До того ж тоді хвороба ще не скувала рухів Блаженнішого, і перед нами на амвоні стояв яскравий і емоційний проповідник, який говорив мудрі речі простою мовою.

Це була проповідь про Блаженного Августина, який ходив берегом моря, розмірковуючи про таїну Святої Трійці – одну з найглибших і незбагненних богословських таємниць Християнства. І ось він побачив хлопчика, який викопав ямку і носив до неї воду, що набирав у морі. «Що ти робиш?» – запитав його Августин. «Намагаюся вичерпати море», – відповів хлопчик. «Але це неможливо!» – вигукнув філософ. «Так само неможливо вичерпати таїну Святої Трійці», – відповів юнак, і Августин зрозумів, що це ангел, через якого Бог дає йому просту відповідь на складне запитання. А ще це називають апофатичним (негативним, заперечним) богослов'ям.

Мій товариш подарував мені свій малюнок олівцем з видом Дальніх печер Лаври з дзвінницею Різдва-Богородичного храму в центрі композиції і підписом «День Святой Троицы. 6.06.93».

І тільки в день погребіння Блаженнішого Митрополита Володимира я зрозумів, що в той момент, коли я вперше в житті слухав його проповідь, мій друг намалював місце, де Блаженнішого буде поховано...

***

Наостанок розповім власну таїну спілкування з Блаженнішим Митрополитом Володимиром.

Хтось із журналістів під час інтерв'ю після смерті митрополита запитав мене: «А як він із Вами спілкувався – на "Ви" чи на "ти"?» І я не зміг відповісти, бо ніколи за 20 років знайомства, останні 13 з яких пройшли безпосередньо під його проводом в режимі майже щоденного спілкування (я був його прес-секретарем і речником Церкви), я не звертав уваги на те, звертався митрополит до мене на "Ви" чи на "ти".

Я почав пригадувати, як це було, і зрозумів, що якщо Блаженніший говорив мені "Ви", то це було як "ти", а якщо він звертався до мене на "ти", то це було як на "Ви".

Остаточної відповіді на це запитання я не маю і сьогодні, але, напевно, вона і не потрібна. Це буде мій апофатичний досвід спілкування з ним.

Тому сьогодні, в день 80-річчя Блаженнішого Митрополита Володимира, я не хотів би говорити про нього в минулому часі, бо у Бога немає мертвих, у Бога – всі живі. Многая літа, Блаженніший Владико!

Карантин вихідного дня: чому церквам не варто радіти

Мене дивує радість тих, хто поспішає ділитися новиною: храми не закривають!

Напевно, навіть вони забули, що в Україні храми не закривали навіть під час повного локдауну навесні (хіба що деякі на території музеїв-заповідників). Храми були відкриті для індивідуального відвідування. І богослужіння не припинялися. Але звершувалися вони з обмеженням кількості вірян, з онлайн-трансляціями, і у форматі, який би забезпечував епідеміологічну безпеку присутніх. З тих пір в одних храмах нічого не змінилося: і маска на обличчі, і особливий спосіб причастя, і поклоніння без цілування перед хрестом і іконами вже стали традиційними. А в інших вже ніхто і не звертає уваги ані на кількість людей, ані на маски на підборідді, ані на виціловування святинь. Як і в суспільстві, в церквах є ті, хто дотримується правил, встановлених урядом і церковною ієрархією, і є ті, хто не турбується ані про себе, ані про людей.

Але що тоді може змінитися в період «карантину вихідного дня», якщо про храми уряд і не згадував. На відміну від весни, змінитися може ставлення суспільства до церков. Бо, для тих, кого закриють на вихідні і тих, хто звик щонеділі ходити не на літургію, а на ринок, в кіно, чи в ресторан, наша радість з приводу «а нас не закривають!» викликає запитання і роздратування.

І тому зовнішня комунікація церков має бути іншою.

Ми маємо не за себе радіти, а співчувати і допомагати ближнім. Наприклад, як «служителі культу» бути солідарними зі служителями культури і підтримувати їх вимоги працювати і в вихідні з дотриманням необхідних заходів безпеки. 

Як ті, хто щонеділі збираються на Трапезу Господню, ми можемо допомогти рестораторам, замовляючи на вихідних їжу додому собі або тим, хто не має такої можливості, і публічно закликати до цього вірян.

А ще, маючи навичку постувати, що означає вміти обмежувати себе самому, ми маємо не радіти і не хвилюватися через обмеження від держави, а самим ще раз нагадати духовенству і вірним, як мають звершуватися богослужіння під час карантину вихідного дня до кінця листопада.

А ще варто розробити рекомендації щодо звершення богослужінь та інших традиційних святкувань в період від Миколая до Різдва, а то й до Водохреща. Правильні рішення і правильна комунікація з суспільством дозволять нам і гідно провести весь цикл різдвяно-новорічних свят, і зберегти здоров’я і життя громадян.

P.S. А ще помітив, що абривіатура карантину вихідного дня КВД, чимось мені нагадує КВН.

The Ickabog - не зовсім Ікабог!

Тілько що побачив повідомлення, що вийшла нова книжка Джоан Роулінг, авторки Гаррі Поттера. Книжка називається The Ikabog. І я вже бачу в новинах, що книгу українською називають "Ікабог". Більш того в найбільшій українській інтернет-книгарні вже можна замовити не тільки англомовний оригінал за 999 грн., але й російський переклад "Икабог" за 250 грн. Про український переклад поки не чути, але пам'ятаючи як швидко і якісно робилися переклади Гаррі Поттера, можна передбачити його швидку появу. 

Але, ось що мені кинулося в очі. 

В імені жахливого чудовиська, англомовні і україномовні люди почують зовсім різне. Бо одне зі значень англійського слова "bog" - "болото". І міфічний монстр живе саме в Болотному краю. Для українців же слово "бог" звучить як "Бог". 

А як тоді перекласти The Ickabog українською?

Звичайно, якщо перекладачі вирішили, що точне відтворення імені найкращий варіант, це жодним чином не образить ані Бога, ані нас, віруючих. І ми будемо купувати своїм дітям і онукам український переклад книги всеодно.

Але все ж маю пропозицію.

Наприклад, головне чудовисько книги можна було б назвати Ікабол, бо з болота. Або, і цей варіант мені здається найкращим, використати в імені літеру "ґ", яка більш відповідає англійській "g" і тоді це буде Ікабоґ. І звучить, як в оригіналі, і українці бачать відмінність.

День усіх несвятих, або мій перший Хелловін

Цей текст написаний як блог для ТСН у 2017 році, але чомусь я не опублікував його тут, у власному блозі. Син вже в іншій школі (дистанційній), бо за вікном пандемія. За три роки у моєму ставленні до Хелловіну майже нічого не змінилося. Минулого року ми вперше вирізали гарбуза і зробили його з натяком на Гаррі Поттера (бо тоді син захоплювався саме ним), а цього року спробуємо вирізати щось з Наруто (про що прозвітуємо картинкою). Син за ці роки на Хелловін вже встиг побувати не тільки космонавтом NASA, але й Гаррі Поттером, і був розфарбований сестрою під персонажа тематичного (зважаючи на походження свята) мультфільму "Коко"...

***

Питання святкувати чи ні, вже не актуальне. Актуальне питання — як святкувати і які сенси закладати в геловінські вечірки.

Дискусія довкола Геловіну в Україні триває вже багато років. Але далеко не всі, особливо серед священнослужителів і "професійних" вірян, хочуть помічати, що Геловін вже став невід’ємною частиною річного кола свят. І тому запитання святкувати чи ні, вже не актуальне. Актуальним є питання, яким чином організовувати це свято в дитячих садочках і школах, які костюми обирати нашим дітям і які сенси закладати в драматургію геловінських вечірок.

10-15 років тому для моїх старших дітей фрази, що ми не вважаємо цей день святом, було достатньо, щоб вони не ходили на шкільні "геловінські" вечірки, які тоді тільки-тільки починалися, долаючи спротив вчителів і батьків. Сьогодні ж ми з методистом школи, до якої ходить мій молодший син, фахово обговорюємо, чим цей день може бути корисним для виховання і освіти наших дітей. А син з нетерпінням очікує, коли ми будемо обирати тематичний костюм.

Ми всі змінилися.

Декілька років тому (у 2014-му) я вже писав про Геловін: Хелловін. Якого Hell-a?

Але хочу продовжити цю тему і поділитися своїми цьогорічними роздумами.

ДЕНЬ УСІХ НЕСВЯТИХ

Очевидно, що в наших українських реаліях Геловін не тільки не має жодного стосунку до стародавнього кельтського дня поминання померлих, але й до спроби католицьких місіонерів Британії зробити його церковним поминальним вечором напередодні Дня всіх святих.

Тому я пропоную не називати Геловін "Днем всіх святих", хоч це і є майже дослівним перекладом. Дослівно — це "надвечір’я (вечір напердодні) всіх святих". А, враховуючи, що тепер ми всі знаємо слово "івент", то це вже "вечірка всіх святих". Але, хто ті святі, в яких нам пропонують перевтілюватися? Вампіри, відьми, зомбі, мерці, вбивці... То, можливо, краще називати Геловін в тому вигляді, в якому він є, Днем всіх НЕсвятих? Принаймні, тоді форма буде відповідати змістові. 

КАРНАВАЛ ЖАХІВ

Геловін у тому вигляді, в якому він прийшов до нас, це, скоріше, комерціалізований культ індустрії розваг, ніж поминальний день чи релігійне свято. Саме так до нього ставиться абсолютна більшість тих, хто беруть участь в геловінських корпоративах, а також тих, хто прикрашає торгівельно-розважальні центри, офіси, університети та школи павутинням, гарбузами та іншими атрибутами несвятого свята.

Для багатьох — це карнавал жахів, як продовження індустрії фільмів, книг та коміксів жахів. Це — карнавал дорослих страхів. Це — гра, але всі погоджуються з тим, що у цієї гри є небезпечна межа і не кожен дорослий, я вже не кажу про підлітків, може цю межу зрозуміти. Можливо, цю межу може допомогти втримати прив’язка вечірки до певного художнього твору — кінофільму, серіалу, коміксу, книжки, — яка структурує і задає рамки всієї дії.

ЖИВІ, ЯК МЕРТВІ, А МЕРТВІ, ЯК ЖИВІ

Саме це турбує мене, коли я дивлюся на персонажів Геловіну. Живі люди перевтілюються на мерців. Але це не справжні мерці, вони ніколи не були живими. Це вигадані песонажі: вампірів і зомбі не існує. Але ці мертві вигадки оживають завдяки перевтіленню в них живих людей.

Психологи говорять, що подібні перевтілення допомогають людям долати страх перед смертю. Або забути про справжню смерть, сховатися від неї під маскою. Але християнство вчить дещо іншого. Пам’ятай про смерть, — говорили святі, навчаючи жити чесно і чисто. Саме святі, які вже відійшли до Господа, а також наші благочестиві предки, є тими, кого ми сподіваємося зустріти за межею нашого земного життя. А аж ніяк не зомбі.

ВІДЬОМСЬКА НІЧ АБО ВЕЛИКИЙ БАЛ У САТАНИ 

Ще більше мене як вірянина турбує містичний складник Геловіну. До речі, "Відьомською ніччю" Геловін називають у південних слов’ян: словенців, сербів та хорватів. А особисто мені Геловін нагадує Великий бал у сатани з "Майстра і Маргарити" Булгакова. До речі, найбільше, що здивувало і надихнуло Воланда на Патріарших прудах на початку роману, так це те, що радянські атеїсти не вірять в Бога і історичність Христа. До речі, на балу Воланд завершує ту розмову, доводячи власну реальність.

А мене найбільше дивує і засмучує те, що вчорашні атеїсти — сучасні віряни – здебільшого не вірять в реальність диявола і демонів. Саме антихристиянський присмак і окультний набір костюмів непокоїть вірян, для яких демони — це не просто персонажі містичних трилерів. Жодна з традиційних для України релігій не вітає загравання зі злими духами і саме до цього зводиться уся критика Геловіну. Але, на жаль, аргументи, а головне, стиль антигеловінських виступів представників різних релігій та конфесій можуть переконати хіба що самих вірян, але аж ніяк не сучасну молодь.

ГЕЛОВІН ДЛЯ ВІРЯН

Тому саме вірян я би закликав утримуватися від надмірної сакралізації (демонізації) свята. Називаючи Геловін сатанинським святом, ми самі надаємо йому релігійної реальності.

Можливо, саме нам, вірянам, варто позбутися своїх страхів? Для мене завжди дивним було бачити, що ті, хто вірять у Воскресіння, бояться смерті. Ще дивнішим є те, що віряни бояться інших вірян або невірян. А світські люди не можуть зрозуміти, чому віряни бояться фільмів, книжок чи костюмів. І чому вони дуже серйозно ставляться до того, що інші вважають грою у перевдягання.

Нам варто згадати, що саме житія мучеників та описи подвигів святих пустельників є справжніми містичними трилерами. Або уважно роздивитися традиційну ікону Страшного суду на виході з храму чи зображення митарств блаженної Феодори на вході до Ближніх печер Лаври. Можливо, варто перечитати "Божественну комедію" Данте чи "Вія" Миколи Гоголя. Або переглянути картини Босха, які свого часу були популярними домашніми іконами для розмірковування над небезпеками духовного світу. До речі, сюрреалісти ХХ століття вважали Босха своїм предтечею і "почесним професором страхів". 

А ще Геловін можна сприймати як виклик, подібний до того, який був перед середньовічними християнами в Британії чи Київській Русі. Саме наповнення новими сенсами наявної форми народило різдвяні колядки і вертепи, де також є різні персонажі; перетворило Колодій на Масляну, а Купалу на Івана Хрестителя.

Але відповідь сучасних християн має бути сучасною. А щоб не вигадувати велосипеда, можливо, варто дізнатися, що думають з цього приводу християни країн, де Геловін — невід’ємна частина культури.

МІЙ ПЕРШИЙ ГЕЛОВІН

Поки писав цей текст, вперше отримав запрошення зустріти Геловін зі своїми одногрупниками Школи стратегічного архітектора КМБШ. Спочатку хотів погодитися за умови, що матиму можливість на початку трохи розповісти про Геловін та його сенси, але потім подумав, що можу бути схожим на лектора Нікаділова з "Карнавальної ночі".

Але, на щастя, саме на цей вечір в нашій "Спільношколі" призначений дитячий Геловін і батьківській Спільноклуб, створений замість батьківських зборів. А цьогорічна концепція Геловіну для наших дітей — спробувати подивитися на людину і людство з боку. Тому вітаються костюми прибульців, тварин, казкових героїв і, навіть, свідома відсутність костюму. Наш син на свято піде у костюмі астронавта, який я колись купив на американському розпродажу геловінських костюмів, бо має презентацію про Місяць, яку ми готували разом. 

10 правил Мудрості (Софія Київська і Декалог)

Цей текст був написаний для проекту "Українські основи". Він вийшов трохи більшим за запропонований обсяг, тому до публікації на сайті НВ його довелося скоротити. Можливо, після скорочення він став локанічнішим, а значить чіткішим і зрозумілішим в частині основної думки. Але, одну з думок, довелося прибрати повністю. То ж хай збережеться тут, на пам'ять мені і як бонус тим, хто читає цей блог.

Софія Київська. Можливо, варто перекласти

В самому серці Києва вже понад тисячу років стоїть Собор Святої Софії.

Але, якщо запитати, навіть киян, про те, хто та Софія, на честь якої названо цей храм, то, у кращому випадку можемо почути щось про святих Віру, Надію, Любов і їхню матір - Софію. І це буде невірним. 

Хоча, сама історія про матір, яка назвала своїх доньок на честь головних християнських чеснот, і про самі ці чесноти може бути повчальною. 

Ніби, все в нас, українців, є. 

І віра: ми всі такі віруючі і релігійні, «ходимо до церкви, шануємо батьків», і постійно віримо обіцянкам політиків. 

І «надія є»: ми постійно сподіваємося на краще. 

І любов в нас є, і кохання (тільки «не з москалями»), і волонтерська допомога війську і один одному. 

Але чомусь в цілому все не складається. 

Можливо, варто ще й перекласти ім’я матері цих доньок-чеснот? 

Софія - це мудрість. І саме Мудрість може народити і виховати справжні Віру, Надію і Любов. Саме Мудрість, як мати, обіймає і об’єднує їх. І саме мудрості зазвичай не вистачає нашому народові, як він сам мудро жартує: «Чому дурні? Бо бідні. А чому бідні? Бо дурні.»

То, можливо, варто перекласти ім’я «Софія» і в історії про святих, і в назві головного і найдревнішого храму Києва і України. Бо це Собор Святої Премудрості. 

А Мудрість, на честь якої він названий, водночас Божественна і втілена в реальності. 

Це та мудрість, якої у Бога просив собі найбільш ефективний правитель біблійного Ізраїля - Премудрий Соломон. 

Це й мудрість Євангелія, бо головний християнський собор нашої столиці названий на честь Христа, який є «Божою силою і Божою премудрістю». Що й написано над центральним входом до Софії Київської. 

І невипадково київського князя, який завершив роботу свого батька-хрестителя Київської Русі, назвали Мудрим. 

Бо саме Ярослав Мудрий не тільки звів собор на честь Премудрості, але й поширював цю мудрість серед свого народу. Він створив першу бібліотеку, де записували і зберігали мудрість. Він започаткував перші школи, де вчився сам і вчив мудрості дітей. Він створив перший кодекс законів, «Руську правду», щоб мудро і справедливо судити між людьми. А ще він проводив мудру внутрішню і зовнішню політику. Тому в переліку великих українців завжди є одним з перших.

Але недостатньо просто перекласти назву собору чи імені святої. Мудрість має бути втілена і стати основою політичного, економічного і суспільного життя країни. 

Як це зробити? Моя відповідь:

10 заповідей. Можливо, варто нарешті спробувати

Вже стало політичним штампом порівнювати вихід України з радянського полону з виходом євреїв з полону єгипетського. Вже понад 30 років нам розповідають про 40-річну подорож крізь пустелю до Землі обіцяної (обітованої), що «тече молоком і медом». І ми обираємо собі чергового «Мойсея», який стверджує, що знає туди дорогу.  

Але, хіба біблійний Мойсей сам вирішив виводити народ з рабства? Ні, це звелів Бог, а Мойсей був його пророком, який, до речі, спочатку довго відмовлявся. Хіба Мойсей вів народ через пустелю? Ні, це робив Бог, який ще й давав все необхідне для виживання, а Мойсей постійно вислуховував докори від незадоволених співвітчизників.

Але в цій 40-річній подорожі був ключовий момент, про який не згадують наші політики. І це не сам факт виходу з рабства, і не «манна небесна», і не те, що до Землі обіцяної не увійшов жоден з народжених у рабстві (що, до речі не було обов’язковою «умовою» від початку, а скоріше наукою-покаранням за небажання зробити рішучий крок й сум за рабською «стабільністю»).

Я маю на увазі подію, яка відбулася майже одразу після виходу з рабства і яка має вплив на історію всього людства і розвиток держав і суспільств по всьому світові.

Це - 10 Божих заповідей, які Бог через Мойсея дав народові, який був народжений в рабстві, вийшов з нього і мав навчитися жити не як суспільство «рабів і господарів», а як спільнота вільних людей, що мають спільну мету, спільний шлях і піклуються про спільне благо. Саме в цьому суть 10 Заповідей. Вони не тільки і не стільки про релігію, а про принципи суспільного ладу. Навіть ті з них, які на перший погляд про відносини людини з Богом.

Давайте їх пригадаємо і дуже коротко протлумачимо, щоб уявити, що вони можуть бути основними принципами-засадами української політичної нації, держави і суспільства:

Заповідь 1: «Я — Господь Бог твій, Який вівів тебе із землі Єгипетської, з дому рабства. Нехай не буде в тебе інших богів крім Мене».

Це не тільки про монотеїзм (віру в Єдиного Бога). Це й про свободу. Про те, що Бог її цінує і дарує. А отже, вона має бути цінною і для всіх нас.

Заповідь 2: «Не сотвори собі кумира і будь-якої подоби того, що на небі вгорі, і на землі внизу і у воді нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм».

Це не тільки про бовванів (ідолів). Це й про політичних лідерів і про відповідальність кожного про долю країни і суспільний устрій.

Заповідь 3: «Не промовляй імені Господа Бога твого марно».

Це не тільки про благоговіння. Це й про цінність і значення слів і обіцянок.

Заповідь 4: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всі справи свої, а день сьомий – відпочинок на честь Господа Бога твого».

Це не тільки про богошановування. І не тільки про відпочинок, вихідні чи відпустки. Це про святість і цінність праці, бо «шість днів працюй».

Заповідь 5: «Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб довголітній був ти на землі».

Це не тільки про вічне питання «батьків і дітей». Це й про справжню пенсійну реформу і про солідарну відповідальність суспільства за молодих і літніх.

Заповідь 6: «Не вбивай».

Це не тільки про війну і кримінальні злочини. Це про відносини між людьми і країнами без насильства. Це про розв’язання суперечок без застосування сили і примусу, шляхом діалогу.

Заповідь 7: «Не перелюбствуй».

Це не тільки подружню вірність і хибність шляху розпусти. Це про руйнівну силу зради взагалі. І в той же час про гідність, вірність і шляхетність. 

Заповідь 8: «Не кради».

Це не тільки про корупцію, недоброчесну конкуренцію чи економічне шахрайство. Це й про чесну працю і її гідну оплату.

Заповідь 9: «Не свідчи неправдиво проти ближнього твого».

Це не тільки про брехню, маніпуляції і інформаційні війни. Це й про суди, в яких мають шукати правди і справедливості.

Заповідь 10: «Не бажай... нічого, що є у ближнього твого».

Це не тільки про заздрість і породжені нею злочини проти прав і власності іншого. Це про те що, якщо тобі щось сподобалося, то його варто не «віджимати», а створювати щось подібне і краще. Це про відносини win-win, коли шукають і знаходять рішення, від яких виграють всі. 

Всього 10 простих правил, які шанують і в юдаїзмі, і в християнстві, і в ісламі. Нажаль, дуже часто ієрархи і представники традиційних релігій виправдовують і «освячують» існуючий суспільно-політичний і економічний устрій і не виконють своєї пророчої функції на захист правди, добра і справедливості. Тоді їм самим варто нагадати слова біблійних пророків і особливо жорсткі й нелицемірні слова Христа щодо книжників і фарисеїв. А людям нерелігійним варто знати, що біблійні заповіді є основою загальнолюдських цінностей, поваги до прав людини і суспільного устрою найбільш успішних країн світу. 

То може варто спробувати керуватися ними і в особистому, і в суспільному, і в економічному, і в політичному, і в релігійному житті?

І тоді, можливо, не через 40 років, а набагато раніше, ми зможемо промовити слідом за одним з великих українців усіх часів мандрівним філософом-мудрецем Григорієм Сковородою: «Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним».

Дім Премудрості, або Чому храмове свято Собору Святої Софії відзначають в день Різдва Божої Матері

Нажаль, далеко не всі кияни зможуть відповісти на запитання, хто та Софія, на честь якої тисячу років тому було зведено величний собор в самому центрі Києва.

Дехто, можливо, скаже, що це та Софія, яка є матіррю Віри, Надії і Любові. І це буде помилкою, хоча історія про матір-мученицю і її доньок, названих іменами головних християнських чеснот є повчальною і в її етимологічному вимірі. Нажаль, ім’я матері не було перекладено з греки на слов’янську. Але, якщо це зробити, то історія родини мучениць може прозвучати так: «Мудрість народила і виховала Віру, Надію і Любов». Софія - це Мудрість. Пригадайте, хоча б грецьке слово «філософія». Філо-софія - це любов до мудрості, або любо-мудріє. Але київський Собор Святої Софії названий не на честь цієї мудрої жінки-матері. 

Варто знати, що коли Святе Письмо перекладали на слов’янські мови, то мудрість в її божественному вимірі переклали як Премудрість. Пре-мудрість - це над-мудрість, мудрість яка перевищує звичайну людську мудрість.

І саме на честь цієї Премудрості названий Собор Святої Софії в Києві. І про це свідчить напис над центральним входом - «Божа сила і Божа премудрість - Софія». Тобто, якщо все ж таки перекласти слово «Софія», то в серці Києва стоїть Собор Святої Премудрості. І напис над входом до Собору є першим натяком (підказкою) на те, хто ж це. Будівничі собору непрямо цитують апостола Павла, який в першому посланні до Коринтян говорить: «Христос - Божа сила і Божа премудрість» (1 Кор. 1:24).

Другу підказку ми можемо побачити, як тільки увійдемо до Собору Святої Софії. Перед нами - шестиметрова мозаїка Божої Матері «Оранта» (грецькою «Та, що молится») і яку ми називаємо «Непорушною стіною». А довкола неї напис грецькою мовою, який є цитатою з 45 псалма і починається словами «Бог посеред нього…». Псалмоспівець Давид співає про місто Єрусалим і, напевно, саме через цей напис довкола Оранти в Києві споконвіку існує передання, що допоки стоїть Оранта (Непорушна стіна), доти буде стояти наше місто. Але переклад, нажаль, не дає одразу збагнути богословського натяку греків-мозаїстів Софії Київської. Справа в тому, що слово «місто» в грецькій мові жіночого роду. Саме це створює двозначний пророчий сенс псалма і саме тому ці слова розміщені довкола Богородиці. «Бог посеред неї…». А хто той Бог, якого народжує Діва Марія? 

І врешті решт третьою підказкою можна вважати храмову (головну) ікону Собору Святої Софії - ікону Софії Премудрості Божої. Зазвичай на храмовій іконі зображають святого або біблійну подію, на честь якої зведено храм. Храмовим святом Собору Святої Софії вважають 21 вересня - день Різдва Божої Матері. Саме в цей день вшановують і ікону Софії-Премудрості Божої.  

В центрі композиції фігура Божої Матері, так само, як і на мозаїці, з піднятими в молитві руками. Посеред неї немовля Христос. Божа матір стоїть посеред будівлі, на склепіння якої сходить у вигляді голуба Святий Дух, що виходить від Бога-Отця. Довкола Бога-Отця - сім ангелів. У будівлі, всередині якої знаходиться Богородиця, сім колон. До неї ведуть сім сходів, на яких розташувалися сім старозавітних пророків. На відміну від мозаїчної Оранти, створеної на початку ХІ століття, ікона Софії Премудрості Божої написана у ХVІІ столітті, саме тоді, коли Собор Святої Софії змінив свої зовнішні форми з лаконічних візантійських на пишні шати українського барокко. Те саме сталося і всередині собору. З’явився різбляний бороковий іконостас і головна ікона була написана в популярному тоді стилі візуалізації тексту Святого Письма. По суті ікона Софії Премудрості Божої є ілюстрацією до тексту Соломонової притчі, яку, до речі, читають в храмах напередодні великих святкувань на честь Божої Матері, в т.ч. і її Різдва. Саме цей текст написаний грецькою на фронтоні будівлі, зображеної на іконі.

«Премудрість збудувала собі дім і поставила сім стовпів…» (Притч. 9:1).

Роздивляючись ікону Премудрості Божої ми розуміємо, що Дім Премудрості - це Богородиця, а сама Премудрість - це Христос. А Різдво (день народження) Божої Матері - це день, в який Премудрість Христос-Бог створює собі Дім. Саме тому свято Храму Софії-Премудрості в день Різдва Божої Матері.

Але у цих слів премудрого Соломона, як і в цитататі пророка Давида, є декілька вимірів розуміння і тлумачення.

Дім Премудрості - це і Церква Христова, яка теж має сім стовпів - сім Таїнств і сім Дарів Святого Духа, символічне зображення яких можна побачити на колонах, зображених на іконі Софії Премудрості. Це образи з Одкровення святого Івана Богослова: книга з 7-ма печатками, семисвічник, камінь з 7-ма очима, 7 труб, правиця з 7-ма зірками, 7 кадильниць з фіміамом і 7 блискавок. Тлумачення цих образів може бути темою окремої статті.

Дім Премудрості - це Церква Христова в найширшому її сенсі - Церква усіх часів і народів, бо Христос-Премудрість поза часом і поза простором, і, одночасно, в будь-який час і в будь-якому місці.

А це означає, що Домом Премудрості є і реальний дім-храм, збудований на її честь, щоб звершувалося те, про що пророче говорить премудрий Соломон далі в тій самій притчі. Премудрість «накрила свій стіл» (Притч. 9:2) і запросила до себе: «Заходьте і їжте мій хліб, пийте вино, яке я для вас налила…» (Притч. 9:5). І саме зображення Таємної вечері Христа з апостолами ми бачимо в Соборі Святої Софії під Орантою. І в храмі під час Божественної літургії чуємо слова Христа-Премудрості, вказуючи на богослужбові Хліб і Вино: «Прийміть, їжте, це - Тіло Моє… Пийте з неї (Чаші) всі, бо це Кров Моя Нового завіту…» (Мт. 26:26-28).

А ще варто пригадати як апостол Павло, проповідуючи афінянам в Ареопазі казав, що «Бог… проживає не в храмах, рукою збудованих» (Дії 17:24). Цікаво, що саме грецьке слово «еклесія» (зібрання громадян міста), яке ми перекладаємо як Церква, стало її самоназвою. Бо Господь казав: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там я серед них» (Мт. 18:20).

А це означає, що Дім Премудрості - це й будь-яке церковне зібрання, в т.ч. і громади святого благовірного князя Ярослава Мудрого, що молиться Премудрості і звершує богослужіння в Малій Теплій Софії поруч з древнім Собором Святої Софії. Впевнений, що це й великий колектив Національного заповідника «Софія Київська», який оберігає, реставрує і досліджує Дім Премудрості.

Крім того Домом Премудрості можна вважати душу кожної людини, що шукає Божественної Премудрості і, знайшовши, втілює її у своєму житті. Саме до Премудрості ведуть сходи, зображені на храмовій іконі Софії Київської. І на цих 7-ми сходах написано назви духовних чеснот і служінь, що наближають людину до Божественної Премудрості: «Віра-Надія-Любов-Чистота-Смирення-Благість-Слава».   

До того ж цього року саме в день храмового свята Собору Святої Софії розпочали свою роботу ювілейні ХХ Міжнародні Успенські читання, які щороку збирали в Києві любителів Премудрості з усього світу. Але цьогоріч, зважаючи на пандемію коронавірусу, це зібрання всесвітньовідомих філософів і богословів відбувалося у новому віртуальному форматі. А це означає, що домом Премудрості може бути й простір всесвітньої мережі Інтернет.

Але важливо розуміти, що Премудрість, яка створили весь всесвіт і все, що в ньому, коли мова йде про її Дім, очікує і нашого зустрічного руху, бо наділила нас свободою вибору і волі. Господь говорить: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об’явлення 3:20). 

Колись Діва Марія, яку Господь обрав сосудом свого втілення, на благовіщення Архангела Гавриїла відповіла: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38) і стала Храмом Премудрості.

Тож, щоб храмами Премудрості були наші серця, храми, міста і зібрання в реальності і віртуальних мережах, ми маємо відкрити їхні двері для Божественної Премудрості і промовити: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об’явлення 22:20).

Фото: Максим Сидоренко КИЕВФОТО