Цей текст був написаний для проекту "Українські основи". Він вийшов трохи більшим за запропонований обсяг, тому до публікації на сайті НВ його довелося скоротити. Можливо, після скорочення він став локанічнішим, а значить чіткішим і зрозумілішим в частині основної думки. Але, одну з думок, довелося прибрати повністю. То ж хай збережеться тут, на пам'ять мені і як бонус тим, хто читає цей блог.
Софія Київська. Можливо, варто перекласти
В самому серці Києва вже понад тисячу років стоїть Собор Святої Софії.
Але, якщо запитати, навіть киян, про те, хто та Софія, на честь якої названо цей храм, то, у кращому випадку можемо почути щось про святих Віру, Надію, Любов і їхню матір - Софію. І це буде невірним.
Хоча, сама історія про матір, яка назвала своїх доньок на честь головних християнських чеснот, і про самі ці чесноти може бути повчальною.
Ніби, все в нас, українців, є.
І віра: ми всі такі віруючі і релігійні, «ходимо до церкви, шануємо батьків», і постійно віримо обіцянкам політиків.
І «надія є»: ми постійно сподіваємося на краще.
І любов в нас є, і кохання (тільки «не з москалями»), і волонтерська допомога війську і один одному.
Але чомусь в цілому все не складається.
Можливо, варто ще й перекласти ім’я матері цих доньок-чеснот?
Софія - це мудрість. І саме Мудрість може народити і виховати справжні Віру, Надію і Любов. Саме Мудрість, як мати, обіймає і об’єднує їх. І саме мудрості зазвичай не вистачає нашому народові, як він сам мудро жартує: «Чому дурні? Бо бідні. А чому бідні? Бо дурні.»
То, можливо, варто перекласти ім’я «Софія» і в історії про святих, і в назві головного і найдревнішого храму Києва і України. Бо це Собор Святої Премудрості.
А Мудрість, на честь якої він названий, водночас Божественна і втілена в реальності.
Це та мудрість, якої у Бога просив собі найбільш ефективний правитель біблійного Ізраїля - Премудрий Соломон.
Це й мудрість Євангелія, бо головний християнський собор нашої столиці названий на честь Христа, який є «Божою силою і Божою премудрістю». Що й написано над центральним входом до Софії Київської.
І невипадково київського князя, який завершив роботу свого батька-хрестителя Київської Русі, назвали Мудрим.
Бо саме Ярослав Мудрий не тільки звів собор на честь Премудрості, але й поширював цю мудрість серед свого народу. Він створив першу бібліотеку, де записували і зберігали мудрість. Він започаткував перші школи, де вчився сам і вчив мудрості дітей. Він створив перший кодекс законів, «Руську правду», щоб мудро і справедливо судити між людьми. А ще він проводив мудру внутрішню і зовнішню політику. Тому в переліку великих українців завжди є одним з перших.
Але недостатньо просто перекласти назву собору чи імені святої. Мудрість має бути втілена і стати основою політичного, економічного і суспільного життя країни.
Як це зробити? Моя відповідь:
10 заповідей. Можливо, варто нарешті спробувати
Вже стало політичним штампом порівнювати вихід України з радянського полону з виходом євреїв з полону єгипетського. Вже понад 30 років нам розповідають про 40-річну подорож крізь пустелю до Землі обіцяної (обітованої), що «тече молоком і медом». І ми обираємо собі чергового «Мойсея», який стверджує, що знає туди дорогу.
Але, хіба біблійний Мойсей сам вирішив виводити народ з рабства? Ні, це звелів Бог, а Мойсей був його пророком, який, до речі, спочатку довго відмовлявся. Хіба Мойсей вів народ через пустелю? Ні, це робив Бог, який ще й давав все необхідне для виживання, а Мойсей постійно вислуховував докори від незадоволених співвітчизників.
Але в цій 40-річній подорожі був ключовий момент, про який не згадують наші політики. І це не сам факт виходу з рабства, і не «манна небесна», і не те, що до Землі обіцяної не увійшов жоден з народжених у рабстві (що, до речі не було обов’язковою «умовою» від початку, а скоріше наукою-покаранням за небажання зробити рішучий крок й сум за рабською «стабільністю»).
Я маю на увазі подію, яка відбулася майже одразу після виходу з рабства і яка має вплив на історію всього людства і розвиток держав і суспільств по всьому світові.
Це - 10 Божих заповідей, які Бог через Мойсея дав народові, який був народжений в рабстві, вийшов з нього і мав навчитися жити не як суспільство «рабів і господарів», а як спільнота вільних людей, що мають спільну мету, спільний шлях і піклуються про спільне благо. Саме в цьому суть 10 Заповідей. Вони не тільки і не стільки про релігію, а про принципи суспільного ладу. Навіть ті з них, які на перший погляд про відносини людини з Богом.
Давайте їх пригадаємо і дуже коротко протлумачимо, щоб уявити, що вони можуть бути основними принципами-засадами української політичної нації, держави і суспільства:
Заповідь 1: «Я — Господь Бог твій, Який вівів тебе із землі Єгипетської, з дому рабства. Нехай не буде в тебе інших богів крім Мене».
Це не тільки про монотеїзм (віру в Єдиного Бога). Це й про свободу. Про те, що Бог її цінує і дарує. А отже, вона має бути цінною і для всіх нас.
Заповідь 2: «Не сотвори собі кумира і будь-якої подоби того, що на небі вгорі, і на землі внизу і у воді нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм».
Це не тільки про бовванів (ідолів). Це й про політичних лідерів і про відповідальність кожного про долю країни і суспільний устрій.
Заповідь 3: «Не промовляй імені Господа Бога твого марно».
Це не тільки про благоговіння. Це й про цінність і значення слів і обіцянок.
Заповідь 4: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всі справи свої, а день сьомий – відпочинок на честь Господа Бога твого».
Це не тільки про богошановування. І не тільки про відпочинок, вихідні чи відпустки. Це про святість і цінність праці, бо «шість днів працюй».
Заповідь 5: «Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб довголітній був ти на землі».
Це не тільки про вічне питання «батьків і дітей». Це й про справжню пенсійну реформу і про солідарну відповідальність суспільства за молодих і літніх.
Заповідь 6: «Не вбивай».
Це не тільки про війну і кримінальні злочини. Це про відносини між людьми і країнами без насильства. Це про розв’язання суперечок без застосування сили і примусу, шляхом діалогу.
Заповідь 7: «Не перелюбствуй».
Це не тільки подружню вірність і хибність шляху розпусти. Це про руйнівну силу зради взагалі. І в той же час про гідність, вірність і шляхетність.
Заповідь 8: «Не кради».
Це не тільки про корупцію, недоброчесну конкуренцію чи економічне шахрайство. Це й про чесну працю і її гідну оплату.
Заповідь 9: «Не свідчи неправдиво проти ближнього твого».
Це не тільки про брехню, маніпуляції і інформаційні війни. Це й про суди, в яких мають шукати правди і справедливості.
Заповідь 10: «Не бажай... нічого, що є у ближнього твого».
Це не тільки про заздрість і породжені нею злочини проти прав і власності іншого. Це про те що, якщо тобі щось сподобалося, то його варто не «віджимати», а створювати щось подібне і краще. Це про відносини win-win, коли шукають і знаходять рішення, від яких виграють всі.
Всього 10 простих правил, які шанують і в юдаїзмі, і в християнстві, і в ісламі. Нажаль, дуже часто ієрархи і представники традиційних релігій виправдовують і «освячують» існуючий суспільно-політичний і економічний устрій і не виконють своєї пророчої функції на захист правди, добра і справедливості. Тоді їм самим варто нагадати слова біблійних пророків і особливо жорсткі й нелицемірні слова Христа щодо книжників і фарисеїв. А людям нерелігійним варто знати, що біблійні заповіді є основою загальнолюдських цінностей, поваги до прав людини і суспільного устрою найбільш успішних країн світу.
То може варто спробувати керуватися ними і в особистому, і в суспільному, і в економічному, і в політичному, і в релігійному житті?
І тоді, можливо, не через 40 років, а набагато раніше, ми зможемо промовити слідом за одним з великих українців усіх часів мандрівним філософом-мудрецем Григорієм Сковородою: «Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним».
Немає коментарів:
Дописати коментар