Чи є Христос у Facebook?

Християнська спільнота і спілкування в ній в добу розвитку комунікаційних технологій

Виступ на круглому столі під час ХІV Міжнародних Успенських читань за темою «Спілкування-communio-koinonia: витоки, шляхи осмислення і втілення» (Київ, 24 вересня 2014 року).

Дозвольте розпочати зі спогадів про Блаженнішого Митрополита Володимира, який був людиною спілкування. Атмосферу цього спілкування неможливо передати словами. Наприклад, невдовзі після його відходу до Господа я, даючи коментар одному з видань, не зміг пригадати, він звертався до мене на «ти», чи на «ви», хоча, як прес-секретарю, мені доводилося спілкуватися з Блаженнішим майже в щоденному режимі багато років поспіль. І, якщо це було «ви», то це було, як «ти». Якщо це було на «ти», то це було, як на «ви». Для мене це – загадка. Я вже ніколи не зможу її, напевно, вирішити для себе. А ще, я не зможу відповісти на питання, це було спілкування, скажімо так, робоче чи особисте. Ці спогади безпосередньо стосуються сьогоднішньої теми.

Блаженніший Митрополит Володимир – це людина комунікації. Людина місіонерства та проповіді. Вперше я його почув у 1993 році, коли був студентом філософського факультету КНУ. Ми втрьох з друзями прийшли на Трійцю до Лаври. Один наш товариш вчив білети з філософії на оглядовому майданчику за Трапезним храмом. Другий малював, і тільки в день смерті Блаженнішого я зрозумів, що у мене є малюнок місця, де буде похований Блаженніший Митрополит Володимир, написаний в той момент, коли я вперше слухав його проповідь. Та його проповідь мене вразила, бо була вона зрозуміла і мені, студенту, і, вважаю, професору, і простій бабусі, яка стояла поруч зі мною в переповненому храмі. Я не буду переповідати цю проповідь, я просто ділюся враженнями.

З іншого боку, саме в епоху Блаженнішого Митрополита Володимира, Церква намагалася розвивати комунікативні, інформаційні проекти і користуватися цими технологіями, тому показово, що саме інтернет-сайт нашої Церкви був першим православним інтернет-ресурсом в країні. І сталося це у березні 1998 року, після того, як Предстоятель особисто прочитав усі матеріали цієї «інтернет-книги про УПЦ для всього світу» та благословив її запуск.

І на завершення хочеться пригадати, як під час проголошення Святогірського монастиря на Донбасі Лаврою, Блаженніший Митрополит зупинив Хресну ходу, щоб підійти до преси. Було достатньо підійти і просто сказати на вухо: «Ваше Блаженство, камери ліворуч». І зупинилася хресна хода. Митрополит, розуміючи ту роботу журналістів, яким потрібно робити сюжети, в яких немає ще години чи півтори на продовження спостереження за богослужінням, спокійно підійшов до камер, дав 2 хвилини коментаря, і Хресна хода продовжилась.

А зараз я повертаюся до своєї теми, яка звучить таким чином: «Християнська спільнота і спілкування в добу розвитку комунікативних технологій». Так сталося, що спочатку була задекларована назва російською мовою «Христианская община и общение в век развития коммуникативных технологий», і це дало мені можливість, форматуючи свою доповідь, звернути увагу на цікаву річ. Ми маємо два однокорінних слова: «община» і «общение». Тому, формулюючи назву українською, я свідомо обрав не «християнська громада і спілкування», а «християнська спільнота і спілкування», залишивши єдиний корінь. Але є ще третій термін – «комунікативні технології», «комунікація». Це також спілкування і спільнота. Тому можливий ще один варіант назви, який поєднав би терміни інакше: «Християнська комуна і спілкування в добу розвитку комунікативних технологій».  Але, на жаль, мені не вдалося ані в російському, ані в українському варіанті наочно поєднати усі три поняття: спільнота, спілкування і комунікація. Вони мали б бути однокорінними, бо є спорідненими сенсом. Але, якщо висловлюватися традиційно, то маємо: «християнська громада», «спілкування» і «комунікація». Але в глибині ми будемо намагатися ці всі речі наблизити один до одного та поєднати.

Почнемо з комунікації в християнській спільноті. Напевно, приклад першохристиянської комунікації – це Послання апостолів до християнських громад. Тобто, нічого нового, в тому, що ми використовуємо комунікаційні технології, на сьогоднішній день немає. Тому що апостол Павел саме за допомогою комунікації з громадами, зі спільнотами, фактично розбудовував Соборну Всесвітню Церкву і взагалі християнську спільноту. Але для нас важливо розуміти, що Послання – це спосіб комунікації, це не мета життя християнської спільноти. Це спосіб спілкування. І тут я б виокремив декілька способів (видів) спілкування. 

Головний – спілкування у Христі, це те, до чого ми прагнемо в Церкві і в християнській спільноті, спілкуватися з Христом і спілкуватися у Христі.

Другий вид спілкування – спілкування про Христа. Фактично, наукова діяльність, богословська діяльність, просвітницька діяльність, місіонерство, більшою мірою, це – спілкування про Христа.

І можна виокремити спілкування без Христа.

Нажаль, ми дуже багато бачимо навколо себе, в тому числі і в християнській спільноті, спілкування без Христа. І сучасні засоби комунікації дають нам можливість спілкуватися, але частіше, навіть церковні люди, навіть християни, спілкуються не про Христа, а без Христа. Але я б не протиставляв ці два види спілкування, навпаки, я б додав, що спілкування без Христа має вестися по-християнськи. В цьому – завдання християнина. Навіть про речі, не пов’язані з Христом, ми маємо говорити по-християнськи.

Ось, наприклад, сучасна політична ситуація в Україні, дала багато слів і висновків з вуст християн, де немає Христа, де немає християнського світогляду, де немає християнського сприйняття реальності. А навпаки, ми бачимо, коли навіть люди вдягнені у християнські одежі, насправді говорять, як політики, говорять як люди на вулиці. В українській мові є таке висловлювання, як базарні баби. І тому, напевно, навіть коли я сюди йшов, я свідомо не одягнув рясу, щоб не відволікати від контексту і сконцентрувати увагу саме на сенсі того, що говориться.

Якщо говорити про комунікацію, то багато років тому, якраз коли створювався перший сайт, була проведена перша міжнародна інтернет-конференція на тему, що таке інтернет, навіщо він потрібен. А декілька місяців тому ці тексти, у вигляді реферату, з’явилися в мережі. Було цікаво перечитати. Тоді була висловлена думка, яка по суті не змінилася з тих пір, але змінилися в ній акценти. Саме тоді було сказано, що засоби масової інформації є зоною місіонерської відповідальності Церкви, а засоби масової комунікації – це можливість реалізувати церковну Соборність. На сьогоднішній день, за ці майже 20 років, що минули з того часу, засоби масової інформації все більше й більше стають засобами комунікації. Можливо, навіть більше, ніж просто інформації. І ми переживаємо добу не лише розвитку гаджетів, а й можливостей, і соціальних мереж як нового способу комунікації. І Церква має використовувати ці комунікативні можливості для втілення в сучасному світі тих завдань, які ставляться перед Церквою Христом і Святими Апостолами.

Розглянемо два виміри Соборності (зовнішній і внутрішній): Соборність як Вселенськість (всесвітність), і Соборність як зустріч і єднання у Христі підчас Євхаристії, тобто повнота церковності в кожній євхаристичній громаді.

Можна розглядати Соборність у вселенському (всесвітньому) вимірі як зовнішню щодо церковної громади. Але комунікативний принцип діє як між громадами, так і в середині громади. Тому, розпочнемо не з найбільшого, а з найменшого, з християнської спільноти, з християнської громади. Я говорю про конкретну громаду, парафію, яка звершує свою Євхаристію чи в храмі, чи десь в іншому місці, як вже буває і в Києві. Наприклад, моя громада звершує Євхаристію в їдальні дитячого садочка. І в неділю ця їдальня дитячого садочка перетворюється на Трапезу Господню. А в будні дні, коли свято, то ми маємо закінчити богослужіння до 9 години, щоб дітки 3-6 років, які прийшли в дитячий садочок, мали можливість і причаститися, і не спізнитися зі сніданком. Так от, саме на прикладі цієї громади я хотів би поговорити про можливості комунікативних технологій  щодо спілкування всередині громади. Майже всі ми користуємося Facebook, і ця соціальна мережа  дає нам можливості комунікації і в середині громади. По-перше, можливість створити групу, і ця група може бути групою парафіян, і в цій групі може відбуватися спілкування. З іншого боку, на власній сторінці Facebook, коли друзів дуже багато, їх можна об’єднувати у списки за певними атрибутами, один з яких може бути «парафія». Таким чином, ми можемо отримати окрему стрічку Facebook-новин від парафіян. Це не обов’язково новини про релігійне життя, але це поле для спілкування і поле для пізнання один одного в різних аспектах життя. Я впевнений, що як першохристиянська громада (спільнота), так і сьогоднішня християнська спільнота (парафія) базується на спілкуванні. Не лише спілкуванні довкола Євхаристичної чаші, але і спілкуванні звичайному, людському. І цьому допомагає не лише та кава, яку ми п’ємо після богослужіння, але і в тому числі спілкування за допомогою сучасних комунікативних технологій (наприклад, соціальних мереж).

З іншого боку, можна створити Facebоok-подію для парафіян. Наприклад, через те, що у нас не звичайна парафія, у нас буде два храмових свята. День святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері іх Софії цього року буде у вівторок. Одна група парафіян, це люди, які приходять у неділю, інша група людей, це батьки і діти, які ходять до садочка. Так от, щоб повідомити своїх парафіян, що для «недільної» громади літургія храмового свята буде у неділю, і ми її присвятимо не лише воскресному дню, а й святим мученицям, покровителькам нашої громади. А для батьків та дітей храмове свято буде в той день, який нам дає церковний календар. Щоб повідомити про це тих, хто не був на службі минулої неділі, я стоврив event у Facebook і запросив своїх парафіян.

Інша річ, про яку хотілося б поговорити, це досвід молитовної групи, яка організовується також за допомогою інструментів того ж самого Facebook. Понад 10 років ми з моїми друзями кожен Великий піст читаємо Псалтир за згодою. Ця традиція дуже сподобалася нашим парафіянам, серед яких людей, воцерковлених з дитинства, не дуже багато. Але багато тих, хто користується соціальними мережами. Тому, для координації читання Псалтирі ми використовуємо Facebook-спільноту, і в цій спільноті кожен може написати своє додаткове молитовне прохання, слідкувати за графіком читань та отримати відповідь на запитання.

Так само, коли почалися події в Україні, віруючі почали гуртувалися у молитовні спільноти за допомогою соціальних мереж, де об’єднувалися в молитві за мир в Україні, де можна знайти тексти молитовні. І це приклад того, як допомагають молитовному спілкуванню сучасні комунікативні технології.

З іншого боку, загальновідомо, що найпоширеніший гаджет і комунікатор – це телефон, а не комп’ютер. У декілька разів у світі більше телефонів, ніж планшетів, ноутбуків чи стаціонарних комп’ютерів разом взятих. І я знаю священиків, навіть поважного віку, які використовують смс-розсилки для своїх знайомих і парафіян з цитатами та нагадуваннями про свята.

Напевно, це тільки архієреї продовжують особисто підписувати пасхальні і різдвяні вітання один одному на паперових носіях. А я вже багато років вітаю всіх виключно за допомогою електронних засобів комунікації. Смс-вітання та смс-відповіді на привітання – це для мене на сьогоднішній день найбільш реальний спосіб привітати зі святами. Так само, все частіше за допомогою смс просять про молитву, або повідомляють про час народжувати дитину, чи про те, що людина в скруті і їй потрібна підтримка, та в інших життєвих ситуаціях, коли християнам потрібен обмін інформацією. Нещодавно ми були на перегляді фільму «Небеса реальні», який розчулює. І там було показано, як громада дуже швидко об’єдналася в молитві за допомогою сучасної комунікації. Що було далі, ті, хто бачив фільм, знають.

Сучасна комунікація потрібна і на рівні православної спільноти в цілому. Два роки, ще в рамках Інформаційно-просвітницького відділу, ми започаткували новий проект. Це портал church.ua, де ми намагалися зробити таким чином, щоб у кожного церковного об’єкта в реальності був один об’єкт віртуальної реальності. І всі об’єкти мають бути об’єднані в єдину мережу. Якщо є парафія, в неї має бути сайт, на відповідній інтернет-платформі. Є сайти кожного монастиря, вони вже створені, кожної єпархії, кожного Кафедрального собору, кожного Синодального відділу. Так само ми прив’язувалися до об’єктів-людей. Наприклад, в цій системі є сайти кожного архієрея. До того ж, нашою метою була створити не лише сайти об’єктів, а й сайтидіяльності. На сьогоднішній день ще до цього не дійшло, але сподіваємося, що люди, яким ми передаємо управління цими ресурсами, використають закладену можливість. Там все «прив’язано» до Google Maps. З одного боку, дуже просто прив’язувати об’єкти, монастир чи Кафедральний собор, але не так  просто прив’язувати діяльність. Але діяльність звершується в об’єктах. Коли людина заходить на сайт Церкви, їй дуже важко розібратися в нашій ієрархії, їй потрібно вирішити свою проблему. Якщо це проблема, пов’язана з допомогою, людині потрібна карта благодійності. Якщо це проблема, пов’язана з вихованням дітей, чи релігійною освітою чи іншими церковними служіннями, їх так само можна втілити у цій мережі сайтів.

Наша ідея в тому, що та павутина, яка існує в віртуалі, має відповідти тій мережі, яку складає Церква в реальності. Церква задовго до появи інтернету створена за мережевим принципом. Тому можна сказати, що інтернет створений за принципом соборності, бо надає можливість доєднатися до цілого в будь-якому вузлі мережі і, одночасно, інтернет – це мережа в цілому.

Успенські читання – це також приклад комунікації на рівні християнської спільноти в цілому. Сподіваюся, що за допомогою тієї камери, цього мікрофона, цього ноутбука та інших гаджетів те, що ми тут говоримо, не тільки лунає під цими прекрасними склепіннями, а є доступним і в усьому християнському світі, де кордони чи стіни не доходять до самого неба.

Так само дуже важливий момент сучасної комунікації християнської спільноти з секулярним або з нехристиянським світом. І це також важлива річ, в якій є і просвітницька складова, є інформаційна складова, і необхідність відповідати на виклики сьогодення.

Те, чим я займався до недавнього часу, це були, більшою мірою, відповіді на виклики сучасності, особливо у ці останні місяці, коли щодня щось відбувалося і всі хотіли почути коментар від Церкви. Був високий рівень політизації, але я намагався все робити, щоб це все одно було просвітництво, проповідь, а не просто поради політикам чи державним діячам, чи просто людям, свідомість яких заповнена політичними питаннями. Не випадково, той відділ, який я очолював, називався Інформаційно-Просвітницький. Я завжди вважав, що кожна інформація – це привід для проповіді,для просвітництва і це можливість, відповідаючи на будь-які питання, говорити про Христа. І все, що я маю говорити про події, які відбуваються в реальному світі – це намагання пояснити їх з точки зору Євангелія. І лише тоді це має сенс в устах Церкви чи церковного спікера, коли це розповідь і нагадування про Христа і Євангеліє, про християнські чесноти і про Божі заповіді. Тому призначення мене головою виключно Просвітницького відділу нашої Церкви я сприймаю як Божий промисел та нагадування мені, що все ж таки головним є проповідь, і не завжди треба спускатися на рівень щоденної відповіді на безліч питань, які дуже важко прив’язати до вічності.

Я почав про це говорити, щоб нагадати нам всім про суть, про сенс, про мету християнської комунікації. Метою нашої комунікації є Христос, бо спілкування з Христом і у Христі – це є головним завданням християнської спільноти і в цілому, і християнської громади в будь-якому  місці.

Тут виникає таке риторичне запитання. Ми всі пам’ятаємо, що «Там де двоє чи троє зібрані в Ім’я Моє, там і Я серед них». Так от питання: Чи є Христос у Facebook? Чи є Христос в Інтернеті? Перше, що мені хотілося відповісти – ні. Але, поміркувавши, я готовий сказати – так.

Христос присутній і в соціальних мережах. Як Боже Слово та Божа Премудрість. Бо навіть у звичайному спілкуванні, де ми збираємось і говоримо про Христа, ми віримо, що він десь поруч з нами.

Але як Життя і Тіло Христове, знайти Христа в Facebook чи в Інтернеті неможливо. І тут ми повертаємося до Євхаристичного спілкування, того головного спілкування з Христом та у Христі, яке здійснюється під час кожної Божественної Літургії, підчас Євхаристії, підчас Причастя і Співпричастя.

Тому, мені здається, що завжди, як за часів апостола Павла, так і сьогодні, завдання церковної комунікації (спілкування) – через комунікацію (спілкування) без Христа і про Христа, рухатися до євхаристичної комунікації (спілкування) з Христом і у Христі між собою.